Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Чим більше Мартін думав над цим, тим ясніше ставало йому, що єдина різниця між усякими адвокатами, офіцерами, ділками, та фінансистами, що їх він часто тепер спобігав, та робітниками, що їх він знав давніше, полягає тільки в їжі, яку вони їдять, в одягу, який вони носять, і в помешканнях, де вони живуть. Річ була безперечна, що як одним, так і іншим, бракувало того важливішого, що він знаходив у книжках і відчував у собі. Морзи показали йому найкраще, що могло дати їхнє соціальне середовище, і воно його зовсім не захопило. Хоч сам злидар, він почував себе вищим від усіх тих, хто сходився у їхній вітальні, і коли його єдиний пристойний костюм бував не заставлений, він приходив до цих людей, як владар життя, і відчував до них відразу, немов принц, засуджений жити разом з пастухами.

— Ви ненавидите й боїтесь соціалістів, — сказав він якось за обідом містерові Морзу, — але за що? Ви ж не знаєте ні їх самих, ні їхніх поглядів.

Напрям розмові дала місіс Морз, яка заходилася вмисне розхвалювати містера Хепгуда. Мартін терпіти не терпів цього самовдоволеного плетуна і, тільки хто починав говорити про нього, враз дратувався.

— Авжеж, — мовив він, — Чарлі Хепгуд, як то кажуть, подає великі надії. Від когось я чув це, і воно таки правда. Він напевно доскочить губернаторського крісла, а то, може, й сенатором зробиться.

— Чому ви так думаєте? — запитала місіс Морз.

— Я чув його передвиборну промову. Вона була така ідеально безглузда й заяложена і заразом така переконлива, що партійні лідери справді повинні вважати його людиною безпечною і надійною. А банальності, що він проголошував, саме до смаку пересічному виборцеві,— ви ж знаєте, що кожному приємно чути свої власні думки з чужих уст, та ще й в оздобленому вигляді.

— Здається, ти просто заздриш містерові Хепгуду, — закинула Рут.

— Боронь боже!

Щирий жах на обличчі Мартіна викликав у місіс Морз войовничий запал.

— Чи не хочете ви сказати, що містер Хепгуд дурний? — спитала вона холодним тоном.

— Не більше, ніж пересічний республіканець, — відповів Мартін. — Або, зрештою, і демократ. Усі вони або дурні, або хитрі, але хитрих серед них меншість. Серед республіканців розумні лише мільйонери та їхні свідомі прислужники. Ці добре знають, де смаженим пахне, і знають чому.

— Ну, от я теж республіканець, — з усмішкою сказав містер Морз. — Цікаво, до якої категорії залічите ви мене?

— Ви? Ви — несвідомий прислужник.

— Прислужник?!

— А так. Ви обслуговуєте певну корпорацію. Ви ж не маєте клієнтів ні серед робітничої верстви, ані серед карних злочинців. Ваші прибутки не залежать ні від хатніх заводіяк, ні від кишенькових злодіїв. Ви заробляєте собі на життя у владарів суспільства, а хто годує людину, на того вона й працює. Так, ви прислужник. І ви зацікавлені в розбудові капіталу, якому служите.

Містер Морз трохи почервонів.

— Мушу визнати, сер, — сказав він, — що ви говорите, як запеклий соціаліст.

Саме тоді Мартін і зауважив:

— Ви ненавидите й боїтесь соціалістів. Але за що? Ви ж не знаєте ні їх самих, ні їхніх поглядів.

— Ну, ваші погляди дуже нагадують погляди соціалістів, — відказав містер Морз.

Рут занепокоєно поглядала на співрозмовників, а місіс Морз аж сяяла задоволенням, що їй пощастило викликати у них такий антагонізм.

— Якщо я вважаю республіканців за дурнів і кажу, що воля, рівність і братерство трісли, як мильні бульби, то це ще не значить, що я соціаліст, — посміхаючись, сказав Мартін. — Якщо я не вірю Джеферсонові[30] й тому неукові французові, що його виховав, то це теж не робить ще з мене соціаліста. Запевняю вас, містере Морзе, що ви куди ближчі до соціалізму, аніж я, його завзятий ворог.

— Ви жартуєте, — тільки на це й спромігся містер Морз.

— Ні, я цілком поважно. Ви вірите в рівність, а самі служите капіталістичним корпораціям, що роблять усе можливе, аби цю рівність поховати. А мене називаєте соціалістом, коли я заперечую рівність і обстоюю те, що ви самі доводите своїм життям. Республіканці — люті вороги рівності, хоч у боротьбі з нею вигукують це слово, як гасло. В ім’я рівності вони руйнують рівність. Тим-то я назвав їх дурнями. Щодо мене, то я — індивідуаліст. Я вірю, що в перегонах перемагає прудкіший, а в боротьбі — дужчий. Цього навчила мене біологія, в усякому разі, так мені здається. Отож я кажу, що я індивідуаліст, а індивідуалізм одвічний ворог соціалізму.

— Проте ви ходите на мітинги соціалістів, — роздратовано промовив містер Морз.

— А певно — так само як розвідник ходить до ворожого табору. Бо як же інакше можна дізнатися про ворожі сили? До того ж на їхніх мітингах дуже цікаво. Це народ бойовий і начитаний — то дарма, корисна їхня начитаність чи ні. Кожен з них і з соціологією і з усіма іншими «логіями» обізнаний далеко більше, ніж який промисловий магнат. Я разів шість бував на їхніх зборах і все-таки не став соціалістом, так само як після орацій Чарлі Хепгуда не став республіканцем.

— І все ж, — нерішуче відповів містер Морз, — я таки думаю, що ви схиляєтесь до соціалізму.

«От чудасія! — подумав Мартін. — Він не зрозумів мене. Не зрозумів ані слова. І куди ж він подів ту свою освіту?»

Отак на шляху свого розвитку зіткнувся Мартін лице в лице з економічною, чи то пак класовою мораллю, і невдовзі вона стала для нього якоюсь огидною потворою. Сам він був у справах етики інтелектуаліст, і ще дужче, ніж плитка зарозумілість, дратувала Мартіна моральність його ближніх — якась чудна мішанина економіки, метафізики, сентиментальності й мавпування.

Зразок такої дивоглядної мішанки трапився йому й у своїй родині. Коло його сестри Мерієн упадав один працьовитий молодий німець, з фаху механік, який, вивчивши добре своє ремесло, відкрив велосипедну майстерню, а до того зробився ще агентом по продажу дешевих велосипедів, і велося йому загалом зовсім не зло. Мерієн якось зайшла до Мартіна повідомити про свої заручини, а тоді, жартуючи, почала пророкувати йому по долоні його майбутнє. Наступним разом вона привела з собою Германа Шмідта. Мартін прийняв гостей дуже щиро і привітав їх такими гарними й добірними словами, що простацький розум сестриного нареченця був прикро вражений. Погане враження ще збільшилося, коли Мартін прочитав їм дотепного й веселого вірша під назвою «Ворожка», навіяного попередніми відвідинами Мерієн. Скінчивши, він дуже здивувався, не побачивши на обличчі сестри ніякого задоволення. Натомість Мерієн стурбовано дивилась на свого коханого, і Мартін, глянувши на нього, прочитав у грубих рисах цього достойника лише суровий осуд і роздратування. Зрештою, гості рано пішли, і Мартін скоро забув цей інцидент, хоч першу хвилю й здивувався дуже, бо думав, що кожній жінці, хай навіть з робітничого класу, мав бути ще й як приємно, коли їй присвячується вірші.

[30] Джеферсон, Томас (1743–1826) — американський політичний діяч, третій президент США.