Пансіонат «Мірамар»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але ти все добре знаєш! — неохоче обізвалася дівчина.

— Тобі не зашкодить ще раз подумати, а то й порадитися…

Вона докірливо поглянула на мене.

— Ти бачиш у мені нікчему, якій на роду написано бабратись у землі!

— Справа в тому, що я вважаю Махмуда Абдельаббаса цілком придатним для тебе чоловіком, і тому…

— Він поверне мене до того життя, від якого я втекла!

Я не знав, що заперечити.

— Якось я чула — він казав про жінок, — вела вона своє,— що жінки різняться лише зовні, але вони схожі в одному: жінка — це просто красива тварина. Єдиний спосіб її приборкати — лозина.

Вона подивилася на мене задирливо.

— Невже це погано — хотіти кращого життя?

Я знову змовчав. Не надокучуватиму тобі своїми дідівськими порадами. Хай береже тебе Аллах, Зухро.

— Таке твориться довкола, а ти, старий лисе, нічого не знаєш, — єхидно посміхнувся Талаба Марзук.

Ми сиділи вдвох у вітальні. На вулиці лив дощ.

— Щось трапилося? — спитав я, передбачаючи якусь прикру звістку.

— Наш бабій аль-Бухейрі таємно готує переворот.

— Про що ти? — спитав я, зразу подумавши про Зухру.

— В нього нова пасія!

— Не мороч голову!

— Добре… Настала черга вчительки!

— Вчительки?

— Еге. Я вже бачив, як вони дивились одне на одного. Хто-хто, а я в таких справах дока, ти мене знаєш!

— Ти все бачиш довкола лише в чорних барвах.

— Дідусю Аміре, — знову всміхнувся Талаба-бек зі зловтіхою, — я запрошую тебе на чудову виставу в театрі «Мірамар»!

Я не йняв йому віри, однак у груди щось кольнуло. А ще ця розповідь Хусні Алама про бійку між Сарханом аль-Бухейрі та Махмудом Абдельаббасом…

— Вони чубилися доти, доки люди їх розборонили, — розповідав Хусні Алам.

Талаба Марзук вирішив перепитати:

— Ти сам бачив?

— Ні. Я почув про це пізніше.

— Втрутилася поліція? — спитала Маріанна, в якої були свої причини тривожитись.

— Ні ж бо, погиркалися трохи й розійшлися.