Фредерік, або Бульвар Злочину: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ФРЕДЕРІК. Манірнице, я тебе прошу!

ПАННА ЖОРЖ. Ні, не лай її. Це маля застосовує свої маленькі штучки. Коли вона виходить на сцену, публіка зітхає: «Яка гарна!», але вона каже так лише раз, а вже за десять хвилин зовсім про це забуває. Щодо мене, то коли я з’являюсь на сцені, усі мовчать, але коли я виходжу, публіка волає: «Яка вона гарна!», і ще довго про це згадує.

МАНІРНИЦЯ. Ви задихаєтесь від заздрості, бо я маю фіалкові очі.

ПАННА ЖОРЖ. Шкода, що у вас їх тільки два! (Кричить). Помреж!

АНТУАН. Панна Жорж! Панна Жорж!

МАНІРНИЦЯ. Ви негарні!

ПАННА ЖОРЖ (по-королевськи). Я гарна, коли того схочу!

МАНІРНИЦЯ. Я її ненавиджу! Ненавиджу!

ФРЕДЕРІК. Тобі не варто нападати на Жорж. Весь Париж біля її ніг, включно з Імператором.

МАНІРНИЦЯ. Включно з тобою?

МАНІРНИЦЯ. Але ж вона ніколи не була навіть гарненькою!

ФРЕДЕРІК. Ні… вона не була гарненькою… вона була найгіршою…

МАНІРНИЦЯ. Я не терплю подібних розмов.

ПІПЛЕ. Пане Фредерік, тут прийшла та дівчина, якій ви нібито призначили зустріч.

ФРЕДЕРІК. Нехай вона зайде, Піпле.

ФРЕДЕРІК. Ви тут?

БЕРЕНІКА. Так.

ФРЕДЕРІК. Нічого не кажіть, я вже знаю, хто ви така. Вам близько двадцяти років, вам здавалося, що ваше дитинство затягнулось нескінченно, що ваші батьки — ідіоти, життя похмуре, як зимові сутінки, і ви поспішили вирости, щоб мати стегна, груди, поставу, зухвалість, коротше кажучи, вам закортіло одержати владу, стати жінкою. Нарешті ви нею стали. Що, я помиляюсь?

БЕРЕНІКА. Жінкою? Це правда.

ФРЕДЕРІК (розважається, продовжуючи готуватись до показу вистави). Вам двадцять років, грошей немає, ви хочете покласти цьому край, і тут є три рішення: самогубство, заміжжя, або театр. Самогубство — це ризиковано; шлюб — річ надійна, але повільна. Лишається театр. І ви пригадали народну приказку: «Актриса — більше жінка, ніж інші жінки, актор — менше чоловік, ніж інші чоловіки». До речі, ліпше я не буду казати про те, що думаю відносно другої частини. Отже, ви сказали обличчям до дзеркала: «Чом би мені не стати актрисою? Зрештою, у мене добрий голос, а виглядаю я не гірше за інших». (Міняючи тон). То як, дотепер я маю рацію?

БЕРЕНІКА (їй весело). Вас би це потішило?

ФРЕДЕРІК. Що?

БЕРЕНІКА. Якби ви мали рацію?

ФРЕДЕРІК. Страшенно.

БЕРЕНІКА. Не хочу відмовляти вам у цій радості.

ФРЕДЕРІК (радісно). Тоді я продовжую. (Протягом цього часу він одягається в костюм давнього генерала Імперії для вистави). І от ви вже бачите, як носите найгарніші паризькі сукні — як на сцені, так і в житті, вам дарують квіти, коштовності, компліменти, ви катаєтесь у відкритій колясці під овації натовпу. Я помиляюсь?

БЕРЕНІКА. Вас би це так само потішило?

ФРЕДЕРІК. Так само.

БЕРЕНІКА. Тоді все вірно.

ФРЕДЕРІК. Але тут раптово ви починаєте сумніватися: адже за все доводиться платити; ви станете здобиччю для чоловіків, інтриг, ревнощів; ви ризикуєте спіткнутися, перш ніж розпочнете ваше сходження. І ви подумали мудро: мені потрібен покровитель, піду-но я до Фредеріка Леметра.