— Доброго дня, панянко, — гукнув її літній чоловік, який стояв біля контуару.
— А-а-а, це ви! — втішилася вона. — Доброго дня. Чи можу я запросити вас на пиво, щоб віддячити за те, що підвезли?
— Вдалі відвідини? — Він звільнив їй місце, відсунувши порожні склянки.
— Тут дуже гарно.
— Жульєн певно втішився візитові.
— А ви непогано орієнтуєтеся. У провінції нічого не можна приховати?
— На жаль, можна, і то настільки добре, що іноді слідство триває роками. Прошу вибачити, я не представився. Комісар Карден.
— У такій спокійній місцині ви небагато маєте роботи, авжеж? — ввічливо запитала Марія. Вона міркувала над тим, чи буде ще до вечора потяг у Тулузу.
— Для парижанки один труп — це небагато? — Карден попивав пиво.
— Який труп?
— Убитої дівчини. Її знайшли на узгір’ї, під муром, два тижні тому. Вам про це не розповідали в монастирі?
— Це жахливо, — вигукнула Марія.
— Жодних слідів. Задушена. Невідомо, ким вона була, ніхто не бачив її в цих околицях.
— Скільки їй було років?
— Приблизно шістнадцять-вісімнадцять.
— Зовсім нічого не відомо?
Карден глянув на сполотнілу Марію.
— Я злякав вас. Прошу випити, тепер я запрошую.
— Ні-ні, — запротестувала вона, може, занадто голосно. — Я повинна йти. Сьогодні виїжджаю.
Жульєн чекав біля мікроавтобуса.
— Я попрощалася з усіма. Можемо їхати.
Він кермував обережно, аби не впасти з гірського шляху.
— Чому ти нічого не сказав мені про ту убиту дівчину?
— Навіщо було говорити? Лякати тебе?
— Застерегти. Ви що, тримаєте це в таємниці?
— Збожеволіла? Її знайшли за муром. Поза стінами монастиря відбувається безліч речей. Ти ніколи не переймалася кримінальною хронікою. — Він долав Маріїні докори так само легко, як повороти.
— Досі нікого не вбивали під стінами мого будинку.
— Не гарячкуй. Агресія є наслідком приручення людини.
— Ти ніколи не думав про ту дівчину? Отче наш — і з голови геть?
— Міркував. Шістнадцять років мають індуські боги. Потім починається помирання.