Він зловив її за ногу, перевернув на траву. Полоскотав стеблиною під блузкою. Вона голосно розсміялася. Він прикрив їй уста:
— Ти-и-ихо, бо тебе виженуть із монастиря.
Він бавився її волоссям. Вона заплющила очі, їй знову стало добре. Вона захотіла притулитися до нього. Гостра трава торкалася її шиї.
— Я прив’язав тебе волоссям до землі. — Жульєна розсмішило Маріїне здивування. — А зараз дай відповідь на моє запитання. — Він поміркував. — Властиво, у мене немає жодних питань. Не намагайся встати, вирвеш траву на всій луці, коріння зрослося. — Лежачи, він гриз галузку.
Марія розплітала кіски. Вона вдавала ображену. Жульєн встав.
— Вибач, що покалічилась. — Він не виглядав особливо перейнятим. Жульєн відвернувся, помішуючи розчин. Марія мусить іти. Вона безпорадно роззирнулася.
— Палиш? — Марія зауважила порозкидувані біля муру недопалки.
— То швейцарські клірики, вони приїхали на вікенд. Коптять тут, у монастирі заборонено.
— Ти не надто швидкий на оповіді, однак розповів про мене дияконові.
— Я розповідав йому про себе, ти ж бо, може, є частиною мене.
— Мило це врешті почути.
— Хочеш посваритися? — Він підійшов до неї.
— А ти хочеш покохатися? — Вона встромила йому руку в штани.
— Я хочу залишитися на самоті.
Марія повернулася до прасувальні й розплакалася. Аґнеса сплюнула на праску, відставила її на підставку.
— Що трапилось? — пригорнула вона хлипаючу Марію.
— Я так більше не можу. Ми мали одружитися. Чи можна кинути когось після п’яти років, без приводу, от так собі, через маячню? Може, він когось має? Я знаю, це істерика, мені соромно. — Вона затулила обличчя.
— Не соромся. Я така ж, як і ти, занадто сильно переймаюся усім. Жульєн тебе кохає, але… тобі не спало на думку, що ти не зможеш перемогти Христа?
— Що? — Марія перестала плакати.
— Може, він справді відчув покликання. — Аґнеса подала їй свіжовипрасуваний обрус, аби витерти сльози.
— Він не святоша, — вигукнула Марія. — Вибач, я хотіла сказати, що він не релігійний. Ні, це абсурд!
— Маріє, для Бога немає нічого неможливого. Зі мною було так само. Я навідалася до брата в семінарію. Я жаліла його, він відмовив собі у стількох задоволеннях. Ми попрощалися, і несподівано я відчула, що не знаю, куди повернутися. До свого хлопця? До родини, до школи?
— Ти зважилася в один день?
— Не я зважилася. Хтось розумніший за мене. Зараз я це бачу. Тоді я не роздумувала, чи вибрати кларисок, а чи норбертанок. У Римі стільки орденів. Я потрапила до Лева Юди. Я могла б одружитися й також перебувати тут, правила це дозволяють. Однак я сама і чекаю на чернечу присягу. Наскільки я розуміюся на людях, Жульєн обрав духовний шлях. Я не розмовляла з ним, але здогадуюсь, що він переживає. Він торгується з Богом, але Бог його не відпустить. Мало обраних для святості.
— Святості? — Марії в Аґнесиному голосі почулася екзальтація.
— Я тобі дещо оповім, йдеться про Жульєна, отож ти мусиш про це знати. Я молилася в каплиці. Навколішки, з головою, схиленою до землі. До мене прийшов Ісус. Напевне, це був він. Я не насмілювалася розплющити очей. Я согрішила соромом і фальшивою покорою. Може, я сумнівалася, що коли розплющу очі, то Він зникне? Неважливо, це важко пояснити комусь, хто цього сам не зазнав. Молячись, я зрозуміла, задля чого Жульєн приїхав до нашої громади. Він має в собі святість, яка переростає в гріх. Ми побожні без заслуги. Не те, що наближені, а ледь покликані. Він — обраний. Він має в собі силу й спокій. Він буде гордістю нашого ордену. Маріє, кохай його так, як кохає Бог. Це справжня любов. Дай йому свободу. Бог тебе втішить. Якщо тобі судилося світське щастя, ти знайдеш його.
Трапезна ясніла блиском семираменних свічників. Полум’я шабасних свічок танцювало разом із хороводом бесідників. Вони схилялися вліво, підстрибували, повернуті ґвалтовним рухом направо, схилялися вперед. Аґнеса втягнула Марію до танцюючих монахинь. Чоловіки танцювали в другому колі з дияконом. Вони наспівували хасидських мелодій у супроводі фортепіано. Жульєн вклонився їй. Це могло бути па танцю. Марія спинилася біля дверей. Вона вийшла в коридор, який провадив до каплиці. Марія ні про що не думала. Нічого не відчувала. Час розчинився в темряві. Зашкварчав ґніт запаленої свічки. Воротар освітлював собі дорогу до сакристії. Він помітив скулену на лаві Марію.
— Ти бачила реліквію?
Марія пішла за ним. Він вийняв із шухляди коробочку. У ній були два зуби. Невеликі, червонуваті різці.
— Свята Калумена. Мучениця. Вони червоні від вогню, який спалює гріхи. Вони палають святою любов’ю. Довір своє прохання Калумені й поцілуй реліквію. — Він стромив її Марії під носа. Вона перехрестилася й втекла із сакристії. На сходах їй зустрілася підспівуюча Аґнеса в блискучій сукні.