Пристрасний коханець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я бачила монастирську реліквію.

— У нас немає реліквій. — Аґнеса поправила мереживний комірець.

— Воротар показав мені червоні зуби святої Калумени.

— У нас немає реліквій. Воротар, може, й молиться до якихось зубів. Поняття не маю про селянські забобони. Червоні? — Аґнеса здригнулася.

— Від крововиливу, такі бувають у жертв насильницької смерті через задушення. — Марія процитувала підручник судової медицини.

На терасі в монотонне дзижчання цикад вплелося попискування лиликів.

— Дивуєшся нічному фірмовому комплектові: місяць і зорі? — Поль зупинився позаду за Марією. Вони сьогодні розмовляли в саду. У прив’язаних мотузкою окулярах він полов бур’яни між грядками картоплі.

— У мене немає собаки, то хоча б із душею прогуляюся. Ти також? — Марія сонно потягнулася.

— Після вечері ти розпитувала про покликання.

— Бо це цікаво. Усі кажуть «не знаю», «так мало трапитись», «провидіння». А ти знаєш чому?

— Авжеж. Мати читала мені Біблію для дітей, а я знав, що буде далі. Мамо, — переривав я читання, — змій спокусить Єву, Авраам відведе Ісака на гору.

— Неймовірно.

— Жартую. Непогано було б, правда?

— А як було насправді?

— Після школи я працював у паризькій Віргінія Мегастор, у відділі літератури. Я читав бестселери, твори нобелянтів, гонкурів.[10] Я був найбільш начитаним чолов’ягою у Франції. Я дійшов висновку, що всі ці книжки, про всяк випадок, ні про що. Переходять через інтелект, наче чопики. Гладко, слизько, інтелектуальний пронос. Я не сам був такий геніальний. У мене був приятель. Він торгував у езотеричному відділі. Ми знайшли своє Ельдорадо. Магія, таємні знання і сили. Ми експериментували з кабалою. Чи вірив я в це? Видурювався, але однієї ночі щось з’явилося. Обрис постаті, яка наче зійшла зі сторінок підручника кабали. Внаслідок цього приятель приземлився у дурці, а я — в монастирі. Я довідався про Лева Юду, монастир, підпорядкований Папі, де відправляють юдаїстський обряд. Я католик, що вірує у Старий Заповіт.

— Ти тут зі страху перед дурдомом.

— Ні. Через помилкове явлення. Я вірю, бо сам бачив.

— Поль, чи вступають у монастир через невіру?

— Невіруючий у монастирі?

— Так.

— Існують люди, котрі сумніваються все життя. Чи варто одразу називати це невірою?

— Кажи до мене простіше. Я звичайна дантистка.

— Я також звичайнісінька людина. До того у мене болить зуб мудрості. — Він торкнувся щоки.

— Тут темно, я не побачу.

— І не треба, я знаю, що зі мною. Тиск мозку на душу защемив нерв.

— Я пішла спати.

Жульєн був на суботній нараді в диякона. Марія навідалася до містечка.

Вона задихалася від шепоту, притишених голосів у монастирі. Вона втомилася прослизати вздовж коридорів. Вона втратила надію нормально поговорити із Жульєном. Вона не вірила в його несподіване покликання. Коли б щось таке трапилося, він зазнав би явлення. Але в потоці буденщини? Із студента-соціолога — в ченці? Від читання побожних книжок не стають святими. Нісенітниці, після канікул він повернеться до Парижа, і в шинку на Сорбоннській площі вихвалятиметься: «Я досліджував „альтернативні спільноти“». — Маріїн батько вважав Жульєна диваком: «Він стане або науковцем, або клошаром. Милий, симпатичний, але цілком позбавлений характеру. Ви добре підібралися: він не вміє жити, ти не вмієш жити без нього. І що ти в ньому бачиш?»

Жульєн був у неї першим. По-жіночому делікатний і по-чоловічому розумний. Пізніше були інші, короткі пригоди, щоб переконатися в тому, чим насправді є секс. Вони закінчувалися вдаваними оргазмами. Добре їй було тільки із Жульєном.

За п’ятнадцять хвилин Марія обійшла середньовічне містечко. Зазирнула до ресторану.

[10] Йдеться про серії творів лауреатів Нобелівської та Гонкурівської (найвища у Франції) премій у галузі літератури.