Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

3) біографій провідників визвольних рухів.

в) визвольних рухів: 1) в Європі, 2) на Україні;

Б. а) історії культури на Україні: а) духовної, б) матеріальної сучасного стану: І) національних меншостей в ріжних державах 2) української колонізації й еміграції а) на Кубані, б) Добруджі, в) Самарщині, г) Сибірі, д) Зеленому Клині, е) Америці;

3) колонізації на Україні: німецької, чеської та инш.

Г. а) історії верств (станів) на Україні: 1) шляхти, 2) селянства, 3) духовенства, 4) міщанства, 5) робітництва та инш.

ІІ. Організація розшуків у закордонних архивах матеріалів по історії України: в Празі, Варшаві, Букарешті, Будапешті, Відні, Царгороді, Венеції, Ватикані, Парижі, Лондоні, Стокгольмі и инших містах.

ІІІ. Складення й видання: а) брошур та книг по зазначених попереду питаннях, б) збірників і журналів народописного відділу Інституту Громадознавства, в) соціальної історії України, г) етнографичних мап: 1) ріжних народів, 2) українського розселення.

IV. Інформація світу про:

а) Історію, географію й етнографію Українського народу способом вміщення статгів на ці теми в чужинецьких органах та виданням збірників ріжними мовами про Україну,

б) Діяльність інстигуту Громадознавства статтями й виданням бюлетенів як українською, так і инчими мовами.

V. Організація й утримання Архиву-Музею української еміграції.

VI. Розроблення програму необхідних праць по історії України.

VII. Організація ссминарів по ріжних питаннях, які входять в план праці народописного відділу.

На документі є рукописна помітка В. Петріва:

«Військова справа в формі. Етапи ріжні — по характеру».

Тези докладу В. Петріва, генштабу генерального хорунжого, по питанню «Обопільна залежність меж суспільними здвигами (депресіями) та бойовими (стратегічними та тактичними) операціями у війнах під проводом гетьмана Богдана Хмельницького»

1) Ця праця має довести, що ведення дослідів історичних фактів з оцінкою іх з погляду військово-соціольогичного відкриває дослідникам нові обрі’ї з’ясовує незрозуміле, робить те, що здавалося помилковим у певних чинах, льогичним і послідовним, а часом і навпаки.

2) Перебіг історичних подій, осібно тих, які розвязуються збройно, завжди залежить від взаємовідносин соціальних сил сторін, шо беруть участь у певній події та в більшости випадків перемагає та, чиї провідники вірно розрахували ці взаємовідносини та не спричинилися своїми волевими акціями до гальмування чи надуживання тих сил, якими вони мусили користатись,

3) Найвищим виявом соціальних рушійних сил з'являється збройна акція, тому в веденні її найбільше яскраво можна виявити вірне чи помилкове використання ціх сил.

4) Кожна збройна акція підлягає певним природним законам, базованим на властивостях психичних настроїв військових мас тих теренів, на яких боротьба проводиться, та технично відрубних властивостей родів зброї.

5) Жовтоводська операція 21/IV по 16/V 1648 є типовою операцією, де психічні сили сторін ще хитають вагу шансів перемоги, а тому в військову доцільність операцій вноситься елемент вичікування з боку тої сторони, для якої час робить на користь сторони наростаючих сил.

Військові акції цього часу розвиваються ще і під впливом військово-географичних чинників теренів боротьби.

Ціми чинниками опреділяться поведінка та чини сторін та стає льогичним і зрозумілим, як «загоняння до степу» Поляків, яке викликалося бажанням забезпечити Круківський вузел шляхів, так і контракція Українська пройти у Жовтих Вод, якою використовувалась стратегична помилка польська: роскидання сил пикетами, що зрівноважило психічні сили сторін, знищивши, суббестію більших військових знань та військового авторитету поляків.

Кінець Жовтоводської операції, знищивши повільно та остаточно шляхом доцільного маневрування суббестію нещодявних переможців і 10-річного їх панування дав Українській стороні повну моральну перевагу.

в) Корсунська операція —17/V — 26/V є доцільним використанням осягнутої переваги, під час якої Українці дозволяють собі різіка розкидання невеличкого, мовляв, правильного кадру, щоби роздмухати рушійні сили иародніх мас у тих напрямках, яки були вірні та льогічні з погляду стратегічного, чим ставиться під сумнів твердження «про відсутність керування та политичність розвинення повстання в цей період.

7) Білоцерківська перерва операцій 26/V по 20/VI викликана тим, що: 1) мілітарна система тодішньої Польши не давала можности Українському живлу підготовити таки правильні військові кадри, яки могли би з’явитися надійними рямцями тих, мовляв, мобилизованих мас, яки раптом сгали під Українськи прапора, щоби у короткий термін ці маси впорядкувати до бою.

Отже, льогичним є бажання вивести війська для впорядкування з безпосередньої збройної боротьби і близкости, краще мілітарно впорядкуванного і технично заосмотренного ворога; 2) природня депресія (реакція) осягнутої перемоги, несподіваної з огляду на попередні суббестії, вимагала часу на її подужання та нейтрализування — організаційно мілітарними засобами та введенням карности.

Під час цеї перерви розташування Українських збройних сил, з огляду військового, відповідає вичикуванню з метою продовження наступних акцій, а не переходу до оборони, чим ставиться під сумнів твердження деяких історичних праць, які спираються лишень на политичні заходи Українського керування.

8) Пилявецька операція 20/VI –13/ІХ.

На початку її моральні сили сторін майже збалянсовяво, навіть почин знову переходить до поляків, але штучне маневрування Українське майже модерного типу: групами на широкому фронті з низкою боїв і вичикуючий бій під Пилявою, остілько морально знишує Польськи війська, для яких це маневрування незрозуміле, що приводить їх до паніки 13/ІХ, якій не піддають лише маневрено виховані чужоземні контингенти.