Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ця праця необхідна тому, що гірше буде, як її освітлюватимуть ріжні «Бєлиє Архіви».

Розподіливши документи по вищенаведених розділах і деталізувавши їх по окремих частинах, необхідно провести їх опис, але не звичайний, а опис, сполучений з з’ясуванням того, що значить для історичного досліда той чи інший факт з життя та діяльності війська — той чи иншій документ чи, ще краще, група документів.

Закінчений опис розподілених документів ясно зазначить ті пробіли в історії частин, які залишилися неосвітленими. Освітлити й пробіли впорядкованим збором документів чи мемуарів.

Після з’ясування, чого саме не вистарчає в документах, необхідно буде звернутися до живих учасників певних подій і закликом дати певні матеріяли, щоб з’ясувати ті необхідні періоди чи факти. Лише вказавши, шо саме потрібно, та встановивши оплату, раніше відому, за доставлені матеріали чи записки, можна сподіватися найти необхідне.

Гадалось би, що розподіл та експоніровання ріжних пам’яток-уніформ, самих уніформ, планів, карт і.т. ин. треба зробити по таких же періодах, як вже відомо, додавши пояснюючі підписи на стінах і картки пояснень в книжечках, прикріплених до певних груп експонатів.

В. Петрів

Генштабу Генеральний Хорунжий

Проект програму воєнного періодичного органу УВНТ

І) Міркування, що викликають необхідність створення Періодичного воєнного органу

Як доводить історія визвольних змагань недержавних народів, осягнення ними самостійности може наступити лише під час будь-якої збройної боротьби чи то шляхом підготовки цілої нації для цей збройної боротьби.

Так, звільнення Греків настало після їх збройної лише тоєю інтервенцією, якої не сталося би наколи не було би попередніх їх збройних чинів, Болгарія та Сербія звільнилися під час збройної боротьби, але лише тому, що в час цей збройної боротьби ці два народи вже мали свою національну збройну-воєнну поготіалю, що виявлялася у повстанськім акції. ЧСР створились так, як і Польща під час Світової війни, але також тому, що ці два народи мали вже свою національну збройну — воєнну поготівлю, що головне в пенхологичної поготівлі, а потім в організаційної, напіввійськової карної, а потім і військовій поготівлі.

Удерження самостійностн теж залеже цілковито від реальних сил нації, її збройних сил, тому розділяються меж нншими ті, хто цей сили створити не може, не зуміє, чи створенної вже збройної сили не поважає та форм її творби не знали, а робили як попало отаманами, а не кваліфікованими свідомими силами.

Ті, хто не вважають військову справу за поважну, роблять велику помилку.

ЦІЛКОВИТО НЕМОЖЛИВО творити національну збройну силу, коли не лише у провідної верстви нації, а також в її масах немає розуміння важливости цей збройної боротьби, та збройної сили, немає бодай елементарного разуміння методів творення збройної сили та методів ведення збройної боротьби. Як на приклад вкажемо на боротьбу меж Півноччю та Півднем Америк. Сп. Дер. під час війни за неподільність союзу. Південь мав воєнну психологичну поготівлю в керуючих верствах, де було багато військовіків та військово мислячих людей, тому Півночь, що мала колосальну перевагу чисельну та економичну мусила вратити багато часу та людей поки цю свідомість дістала, та лише тому, що її дістала, не була погромлена слабшим.

ЦІЛКОВИТО НЕМОЖЛИВО підняти народ на збройний чин, коли він не має свідомости не лише неминучести цього чину, але уміння оцінювати шанси перемоги, конфліктні кон’юктури та розуміти впливи на боротьбу межнароднього оточення.

От, наприклад, було тяжко посунути Українськи маси до чину в останню нашу боротьбу, коли в нації не було свідомости про її неминучесть та доцільність. У Чехословаків же ця свідомість була виплекана відповідними карними организаціями /Сокільство, ДТЄ/ напіввійськового типу та відповідною пропагандою. Отже, для поневолених націй неминучестю є плекання Воєнної перманенції, що в тих умовах, в яких є ми, неможливо инакше як шляхом відповідної преси, бо ми розскидані та наша воєнна еліта майже вся є відірвана штучно від мас.

Та воєнна преса, що ми її маємо доси, не задовольняє ціх вимог, бо ми вважаємо воєнну перманенцію в психичної воєнної поготівлі, що може бути лишень тоді, коли як найширши верстви будуть хоч так сяк 1) розбіратися в обставинах, що цей конфлікт можуть викликати та оцінювати наши шанси в нему, 2) постійно слідкувати за факторами, що можуть спричинитися до неминучосте збройного чину для нас, 3) розбіратися в методах збройної впорядкування збройних сил та в методах боротьби, 4) розбіраться в сучасній воєнній техннці, 5) уміти хоч теоретично розбіратися в тих завданнях, що іх ставить для одиниць та людських угрупувань війна.

Наша сучасна преса ціми питаннями не займається, бо, наприклад, «Сурма» то є лишень партійно гурткова часопис, що має більше льокальних інформацій, ніж воєнних, більше веде партійно гурткову пропаганду, чим воєнної поготівлі та майже не має фахово воєнних статей. «Табор» має також дуже мало суто воєнних чи воєнно інформаційних статей та тому мас лише льокальне значення; краще випадає «За Державність», бо вона дає матеріали з минулого, з деякими їх оцінками, але не має, та по її завданням і не може мати прогнозів на майбутнє та воєнної оцінки сучасного, ті же майже хиби маг «Літопис Червоної калини», бо там також немає та, певно, й не може бути слідкування за воєнною сучаеностью та статей по сучастній воєнній техниці, завдань тактичних» стратсгичних та дрібної техники, воєнно побутового регулямину, немає оцінки існуючих збройних сил та оцінок тенденцій і еволюції питань воєнних на майбутнє.

Про ріжні же безпрограмові спроби «воєнних» журналів, що іх робили ріжні угруповання, не варто тут навіть згадувати.

Навіть чужа воєнна преса, не кажучи вже про те, що вона не всім по мові приступна, не може нас цілковито задовольнити, бо не може дати нам Й ЛИШЕ НАМ, як нації не державній, того, що нам треба. Ця преса обслуговує головне армії фахові, вірніше фаховців в нормальної армії, яки вже потім сами опрацьовують суспільство в лабораторії армії, там не треба виробляти воєнну самодіяльність у ширших мас, воєнну свідомість громадянства.

Навіть колись бувші, іх тепер вже немаг, сторінки «Червоної армії» в большовицької пресі не воєнної, нас не могли би задовольнити, бо то лише пропаганда за вступ до «Червоної армії» чи то плачення членських внесків до «Авіохему», а не широке освідомлення в воєнних питаннях ширших мас.

II, Що мусить бути змістом Українського періодичного воєнного органу.

Виходячи з поперередніх міркувань, вважаємо, що зміст Укр. Воєнного періодичного органу має обіймати:

1) Дослідження та оцінка тих межнародніх сітуащй, що можуть викликати збройні конфлікти, осібно таки, що можуть вплинути на льос Українського народу; тут має бути не лишень оцінка та дослідження воєнно-политичних сітуацій та договорів, але й реального взаємовідношення сил, їх складу та психичної поготівлі.

2) Оцінка тих методів збройної боротьби, що намічаються певними державними чи то суспільними групами на майбутнє.

3) Оцінка поглядів на формування та впорядкування збройної сили та суспільства й держав для війни. Виставлення постулатів та предбачень для нас.

4) Погляди на впорядкування театра війни та держав й суспільства під час війни. Закони війни та під час війни, з тим щоби знанням їх умикнути небезпек, зі виїмковим станом війни пов'язаних.

5) Оцінка стану сучасної воєнної техники.

6) Воєнні завдання на мапах та їх рішення. Завдання, пристосовані до ріжинх обставин, що можуть статися людям на ріжннх щаблях у війську.

7) Популярні статті, виклали та розмови на теми військової штуки, сконструїровані так, шоби дати освідомлення тим, що в війську не були, про поводження в ріжних ситуаціях, дрібних випадках війни та бою.