Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Така армія, в головній своїй масі, ненавиділа державу, якій служила, а народ ненавидів військову службу, й через те і свою, ніби-то, армію. Військо рефлективно віддячувало ненавистю народові, помагаючи пануванню небагатьох.

б) Некрутська система. Не гаразд вийшло з системою набору, і тим то знов иншими манівцями пішли пануючі кляси, щоб сформувати надійну армію. Пішли манівцями, бо не хотіли давати прав тим, що боронили батьківщину, а лише навантажували на них обов’язки.

Вирішили, що не можна ловити людей, а що краще покласти на саме населення обов’язок давати до війська певну їх скількість, а щоб «тяглий», цебто, робочий люд, добре сповняв свої обов’язки, догляд за виконанням цього покладено на пануючі кляси, які за це дістали всі громадянські права, аж до володіння оцими тяглими.

Таким робом, одні сповняли обов’язки, а другі за це мали права. Багатим селянам, глитаям і вільним купецьким станам давано право відкупитися грошима.

Такий порядок існував у Росії навіть за панування «великих» імператорів: Петра, Катерини й Олександра 1. Стогнучи, ув’язнені народи давали своїх кращих синів на ціле життя до війська, де ці останні з розпуки, під сугестією божої волі, не вміючи скинути ярма, творили чудеса «чудо-багатирів» Суворова, quasі-чуда полтавської баталії, розбивши 15 на 1 Шведів і т. д.

Існував цей порядок у Росії поруч із набором і наймом, що тоді панували в цілій Європі, за вийнятком Швеції, яка творила військо більш-менш на принципах македонських, і був безумовно кращий між гіршими.

8. Загальний військовий обов’язок

Два останні століття принесли світові низку потрясень, що змінили ввесь лад життя народів.

Революційні вибухи народніх мас, експльоатованих клясами, що наслідком історичних спадщинних прав були упривілейовані, після низки перипетій, висунули на верхню життя нові експльоататорські кляси, що діяли на підвалинах їх спекулятивних властивостей.

У самому перебізі цієї боротьби народні маси знищили, як форму військового обов’язку, набір і рекрутацію, але ідеї цих систем у більшости держав у суті залишилися, зробивши лише невеличкі послаблення згідно з вимогами часу.

Людям, що під час революційної боротьби прямували до вирівняння своїх громадянських прав і обов’язків, вирівняно лише обов’язки. Визнано, що всі рівно обов’язані до військової служби в державі, яка будує життя своїх, не громадян, а підданих, так, як хоче цього не головна маса населення, на яку лягав головний тягар військової служби, а лише так, як зручно це для тих, що панують. А не підеш сповняти своїх обов’язків перед такою державою-мачухою, то тебе поведе поліцай, тобто, набірник старого типу, а в казармі, як попав, учитиме тебе вірний найманий слуга існуючого ладу, що буде прищепляти назверхніми формами послух існуючому порядкові в ім’я законів і їх богів.

Чим же ріжниться цей обов’язок від наборово-некрутового щодо духа? Нічим.

Може ріжниться він формою? Може, справді ввесь народ стає під зброю, може, справді він увесь має зброю, чи хоч вивчений так добре нею володіти, так добре зорганізований, що, як схоче, здужає нав’язати свою волю тим, хто ним кермує, і тільки його добра воля на те, щоб ним так кермували?

Здається, ні. Ні одна держава, ніби-то з фінансових причин, у спокійний час не тримає стілько військових одиниць, щоб могли приняти і вчити всіх, здатних до зброї, й тому через постійний кадр проходять тільки деякі, що добре вже якийсь час училися й рівночасно військово виховувалися. Решта ж населення підучувалася настільно, щоб його потім можна було використати як гарматне м'ясо під час війни. Те ще позбавлення доброго військового вишколу з'ясовувано населенню так, що це певне полегчення від обов’язків перед державою. Так воно було в Римі в часах занепаду.

Той хто відбував службу в рядах під час миру, не мав жадних привілей за страчені роки свого життя, а тому й дивився на час військової служби, як на жертву молохові держави.

Щоб яскравіше зазначити негативні риси цього ніби-то загального обов’язку, простежимо, як склався він у найяскравішій державі пануючих — у Росії: некрутація брала некрута на ціле життя, далі «воспоследывала» монарша полегкість, — на 25 років, потім на 15, далі на 5 і, нарешті, на 3; яка ж ріжниця, — тільки реченець змінився, та більше людей ішло через казарми.

Це та ж система, з якою зустріла більшість держав Європи світову завірюху 1914.-18. років, система, блискавки якої миготять ще й до цього часу.

Чи дивуватись, що розсипалися армії, так складені, коли збанкротувала та держава, яка їх примушувала бути армією? Чи не зрозуміло, що революція, яка потягала за собою знищення ладу, що забезпечував панування небагатьох, і разом із тим панування примусу з їх боку, руйнувала армію, збудовану на цьому примусі? Чи не зрозуміло, чому ріжні «мобілізації», які оголошувано в ім’я примусу — старого бога вимерлих уже кляс і держав, не вдавалися, або вдавалися настілько, наскілько населення їх хотіло? Чи не зрозуміло, звідки з’явилися змобілізовані українські армії під Київом у 1918.-19. роках, і куди й чому вони зникли? Чи не зрозуміло багато дечого иншого, і чи не наша правда в тому, що нині ні одна майже держава не має надійної армії?

9. Міліція

Залишилася ще одна система, про яку багато мріють ті, що домагаються панування мас, і якої в чистому її вигляді нині ще не можна здійснити.

Я маю на думці справжній загальнорівний військовий обов’язок давніх часів, обов’язок, що тепер утілюється в міліцію, де всі є однаково обов’язані й фактично є на порахунку в війську, всі однаково, як колишні Римляни, вчаться, а вчать їх військові фахівці, наняті не державою, а громадами, лише через державний апарат найму.

Це національна Гвардія французької революції, «лєве єн мас» тих же часів і, нарешті, міліційний устрій Швайцарії.

Нічого казати, що це суто демократичний лад, який дає армію свідому свойого обов’язку перед державою, армію, що забезпечує панування масам, але погано вивчену, таку, що її дуже легко розбити якому-небудь честилюбцеві з гуртком наймитів, як ось Цезар, що з 60 тисячами війська розбив 300 тисяч хоробрих Ґаллів під Алезією, Галлів, що саме були патріотичною міліцією.

Але прикладення міліційного принципу, а й добровільного, було почасти підвалиною того, що у світовій війні пропала та сторона, де не було духа міліційности, а виграла протилежна, де цей дух був (армії Америки й Англії).

10. Висновки

Оце і всі способи, якими людство закликувано до зброї. Розглянемо ці скарби, щоб, досліджуючи далі відрубне життя нашого народу знайти той фільософічний камінь, який зможе створити йому армію

Ми бачимо, що всіма віками иайміцніщою спонукою для відбування військової служби була свідомість того, що за її тягарі людина щось набуває й тим міцніша була ця спонука, щоб чесно ставитись до військового обов’язку, чим більш за службу давали громадянських прав, а не матеріяльного добробуту, що осягнення лише матеріяльних благ розкладає армію й робить її чужою для населення.

Армії тим міцніші, чим ширші верстви населення до них втягнуті, і та держава, нарід якої, в головних його масах, безпосередно зацікавлений ув успіху війни, зможе з більшою витрівалістю вести ту війну.

Примус із боку якогось державного ладу, чи пануючого народу, чи пак кляс, — може скласти навіть міцну, на певний час, армію, але вона завжди буде під загрозою повної руїни, коли сила примусу впаде.

Справжні всенародні міліційні армії майже завжди слабі вишколом і тому вимагають багато народніх жертв під час війни, не забезпечуючи успіху.