Наша Запоріжська піхота мала в цей день теж авангардні бої та перейшла головними силами на східний беріг Сули, висунувши передові сторожі на перший гребінь тих горбів, що були перед стацією Солониця якраз нарівні з Солоницькими хуторами. Таким чином наша піхота вже вийшла з долини, в якій лежали села Засулля та Солониця, і лишень головні її сили ще були зосереджені в тих селах.
Німці за цей день дістали відсіч на півночі і на півдні від нас, і не могли перейти Сули, причому на півночі проти німців появився чеський відділ.
Штаб нашої дивізії перейшов на стащю Солониця, куди поїхав і я за дорученнями та з донесеннями.
На 24-го Гордієнківці дістали наказ приняти участи у загальнім наступі Запоріжців на Ромодан, наступаючи в напрямі на Покровську Богачку. До полку приділено легкий автопанцирник «Партизан» системи «Пірліс» з двома скоростріламн, — наш давний знайомий ще з боїв на «Фундукліївській» і «Пушкінській» вулицях та типографії «Корчах Новицького» в Києві.
Ніччю було тихо і нашої сторожі ніхто не турбував. Уночі підійшло до полку ше дванайцять наших пішаків із похідної сотні, які роздобули зброю та приведи із собою декілька селянських возів, на яких Корніяш вистав нам з під Гребінки, де безнадійно застряг наш ешелон господарської частини, набої для гармат, крісів та скорострілів. Це сталося в сам час, бо для гармат було обмаль муніції, щось по 20 стрілен на кожну, і тепер приведено їх скількість як не до повної форми, то хоч поза сто.
Ті, які прибули, оповідали, що під час бою на «Видах» були цілі Лубни, аж не можна було протиснутись, що змобілізоваио всі далековиди і що за право користуватись ними плачено гроші.
Лубенці бачили здалека всі наші виходи та наскоки, цілий перебіг боїв з донецькими пролетарськими кінними полками, так що в Лубнах оповідали про вас вечером вже справжні легенди.
Німці стягнули до Лубнів один курінь і завтра думають вислати кінну розвідку на східний беріг Сули.
Ранком 24-го, як Гордієнківці сідлали коней, пройшов через наше розташування німецький, досить великий, відділ і пішов на Покровську Богачку.
Не встиг минути він перших хуторів, через які переходив шлях по невеличкій обсаженій деревами греблі над ставком, як затріскотіли там стріли, а внедовзі приїхав до нашої стежі селянський віз, на якому лежало двох ранених та сидів один теж ранений німець і верхи коло воза їхав ще один ранений; біля воза були прив'язані два коні, з яких один, теж ранений, трохи кульгав.
Ранєні німці оповідали, що їх відділ був обстріляний з хатів, але він перебив тих кількох, що стріляли, а відправивши ранених у зад, сам пішов далі, ухилюючись дещо на північ від великого шляху, щоби бути подальше від хуторів.
Виходило з того, що нібито поблизькі хутора вільні. За якусь годину дійшов до нас зі стації Солониці панцирник «Партизан», і ми вирушили знову по знайомому шляху на Покровську Богачку.
Попереду йшла перша сотня та розвідчнки з «Партизана», за нею, то наближаючись до першої сотні, то відстаючи від неї, тухкотигь своїми міцними моторами «Партизан», а за ними йшла решта полку. Для «Партизана» тяжка була ця дорога — часом сухо і твердо, калюжі й болото, а найпоганіше на тій греблі між хуторами, тому, наближаючись до хуторів, «Партизан» прибавив ходу, щоби мати час направити за допомогою першої сотні шлях і не затримувати полку. За хвилину він вже сховався від нас за далекими хатами хуторів. Пройшло ще хвилину, і в хуторах затріскотіла стрілянина крісів і скорострілів.
Із-за хуторів назустріч нам летять з розпатланими гривами коні без їздців, а між ними чвалує декілька козаків з 1-ої сотні, які намагаються навернути цей кінський табун на шлях, щоби не розбігався на боки.
Один з козаків доповідає нам, що «Партизан» застряг у грязюці на греблі і що з хуторів відкрито по ньому густий вогонь, притому перша сотня, покинувши коней в заді, намагається витягнути «Партизана», відстрілюючись від ворога.
Треба помагати. 3-тя сотня розвивається у лаву та об'їздить хутори з півночі, 2-га йде вправо на хутори відтягнути ворожий огонь на себе; гармати гонять шляхом, щоби майже навпрост бити по тому березі ставка; 4-та сотня, виславши декілька вершників, щоб позавертати коней 3-ої сотні, маркує резерву. Штаб полку, що виїхав на горбок, бачить як по греблі повільно повзе назад, стріляючи з обох скоро стрілів, «Партизан», окружений чорними гайдамацькими шапками, які, ховаючись поза вербами, завзято стріляють на той беріг ставка, де з-поза плотів хуторів тріскотять стріли.
Розтягнуті на греблі постаті і коні свідчать, що ці стріли не йдуть на марно, але швидко доспіває третя і друга сотня та гармати.
Раптом з боку залізниці загули гарматні вистріли, і стовпи чорної куряви бухають з боків 3-ої сотні.
Біда! В 3-ій сотні багато молодняка, а головно не кавалеристів і дійсно лава спинюється, панікує та бігцем починає подаватись взад. Пускаюсь туди до них, щоб направити лихо, та якось і без мене обійшлося.
Яструбом налітає на утікаючих сотник Штакельберг і бунчужний Гарасименко: кричать, лаються, зганяють докупи, ладнають в лаву. Молодці хлопці, під гарматним вогнем ніби на вправах: трухнем, чвалом і знову розсипаються в широку лаву, яка вже витримано йде вперед. Від сторони залізниці гармати стріляють дальше, але очевидячки без наслідків, бо гранатами, які глибоко зариваються у м'яку землю і тому нешкідливі.
Наші гарматки, одна знята з передка руками обслуги, посувається вперед, друга з коноводами відходить в долинку назад, щоби сховатись від обстрілу.
Бухає перший наш гарматний стріл, і біла хмарка шрапнелі серпанком затягає пліт на тому березі ставка; швидко друга, третя, четверта і плоти раптом змовкають, ніби людина, що бігла з криком до вас, а тут раптом упала з обірваним викриком.
Ось і «Партизан» визволився з грязюки і від'їздить весь вкритий парою, що валить із його перегрівшихся моторів, а ось і 1-ша сотня витягає свою розстрільну по тому березі та лише вправо, від сторони 2-ої сотні чути ще стрілянину та ворожі гармати з півночі.
А де ж німецький відділ? Ось і він: нахилившись до кінських грив чвалують у розсипці синьосірі вершники навпростець ріллею попри ліве крило герцьовників 3-ої сотні.
До штабу причвалав на спіненому коні підстаршина, начальник відділу, і схвильовано докладає, що з хуторів в долині вийшли розстрільні, які збили його відділ, що це очевидячки «фронтієри», бо вдягнені дуже ріжноманітно та що така війна чорт зна що, бо в ній не розбереш, хто спільник, хто ворог, хто мирний, а хто вояк: селянин у сірій військовій шинелі, а вояк в цивільному.
Очевидячки, те регулярне, що було вчора перед нами, кудись пішло і з'явилися знову якісь партизанські відділи на зразок Крюковських, Донецьких пролетарських і подібних інших частин, тому зрозуміла і їх мала витримка під гарматним вогнем.
Бій переходив у затяжний, 3-тя сотня цілком даремно герцювала, бо горби за хуторами заняла якась ріденька розстрільна, яка і сама не посувалась і герцьовників не пускала. Тому відтягнено 3-тю сотню взад, причому Штакельберґ знову зробив свого рода вправи, щоби призвичаювати хлопців до вогню, пішаки змінили 1-шу сотню, яка пішла до своїх коней і почалася скучна перестрілка.
В той же час повз залізниці розгортався бій, який, дивлячись по згуках, посувався не на схід, а на захід.
Коло полудня почали ворожі відділи натискати та обходити наше праве крило, а незабаром виявився також обхід і зліва поміж нами та Дорошенківцями, які відходили повз залізниці. Не допомогло і введення всіх резервів, до останнього гайдамаки, бо надто був великий фронт для наших малих сил яких 2–3 кільометри.
Цей відворот тягнувся повільно з перервами. На жаль, «Партизан» не міг взяти участи в бою, бо попсувалося щось в моторах і ледви дотягнув до своєї бази на стації Солоницькій. До того ще були поранені шофери.