Військово-історичні праці. Спомини: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сама Сула понизче залізничого моста починає розходитись притоками з багнуватими чи й сухими островами, поміж ними утворюючи щось подібне до Великого Лугу на Дніпрі, тільки в багато менших розмірах, і цей район зветься Посуллє та тягнеться майже до села Лукоми.

Щодо поселення у цьому районі, то крім Покровської Богачки та солоницьких хуторів, є тут низка хуторів із садочками, які майже без перерви тягнуться від хуторів солоницьких і кінчаться в 1 1/2 кільометрах перед Покровською Богачкою. Ці хутори де-не-де підходять близче до великого шляху.

Поміж розкиненими солоницькими хуторами видніють подекуди рештки тих старих валів і окопів, в яких відбивалися козаки від поляків, де загинув Лобода та Наливайко зі своїми Запорожцями.

Коло дев’ятої години ранку 22. виладнався полк перед лубенським собором, коло якого зібралося багато народу, бо з полком відходило й чимало таки лубенців, які щойно зголосилися до нас.

Перегляд полку отаманом Натіївом затягнувся майже цілу годину, бо він дуже уважно переглядав насідлання майже кожного коня, стан зброї та в’юків. Під час перегляду, знову при нагоді, просив я, щоб витягнено на залізниці вперед ці вози з гірськими гарматними набоями, бо вирушили ми у похід, маючи всього по 70 набоїв на гармату замість належних 150.

Нарешті висунулась 2. сотня, з якою пішов Андрієнко, а за чверть години і решта полку, 3-тя сотня, гармати, 1-ша сотня, скоростріли, 4-та сотня, а невдовзі і за нею наші імпровізовані піхотинці, що були приділені до кінноти, яких вів сам Олекса Григоріїв, значковий.

Штаб і команда зв’язку йшли попереду кольони. Спускаємось по деревлянім мості та повертаємо вправо на Засупля і чуємо гулкі гарматні вистріли в стороні солоницького перестанку. Це імпровізований «Дорошенківець» свариться з «Заамурцем», який вийшов йому назустріч із Ромодану.

Ідемо широкими вулицями Засупля, минаємо знайомі вже «Види», які на тому березі Сули переповнені цікавими мешканцями Лубен, які вимахують до нас шапками, хустками та парасолями.

Співаючи доходить кольона до переїзду через залізницю, якраз за стадією Солониця, на якій стоїть потяг з дорошенківським десантом.

Раптом над стацією рветься пара шрапнелів? і потяг починає відходити в наш бік, а із закруту залізниці вилітає стріляючи наш імпровізований панцирник, навздогін якому вибухають, то справа, то зліва, чорні стовпи диму. Це взяв його в оборот «Заамурець» в товаристві другого, теж імпровізованого панцирного потягу.

Полковник Алмазів, не чекаючи наказу, вискакує зі своїми гарматками на горб з вітряками, перед селом Солониця, та готовиться знову почастувати старого знайомого. Ми трухцем переходимо через залізницю, щоби сховати коней в розлогих Солоницях, але зі сторони «Видів» різко звенять стрільна 42 лінійної гармати, а її важкий набій своїм проймаючим свистом виє понад нами, і глухий вибух високо викидає дим і землю там десь за хуторами, за якими димить «Заамурець».

Це єдина запоріжська важка гармата вставила своє словечко у сварку панцирників. І знову «Дорошенківець» посувається вперед, а за ним ешелон десанту. Ми прискорюємо бігу, щоби вийти на широкий шлях, загрозити задам ворожих панцирників і тим примусити їх до відвороту.

В часі нашого переїзду пояснюю гайдамацтву, що це за місця по яких ми їдемо, і бачу як, переходячи міст, вони повертають голови в сторону солоницьких хуторів та валів між хатами, знимаючи шапки в пошані перед тінями предків, колишніх запорожців.

Швидко піднімаємось угору, переїздимо першу смугу хуторів, які переходять через великий шлях, і бачимо вліво, в долині, вже трохи за нами, дими панцирників, які перестрілюються.

Спиняємо марш. Стежі третьої сотні з’їздять ріллею в долину в напрямі на зади ворожих панцирників, а гарматки виїздять на відкриту позицію, щоби післати їм гостинців. Але до бою не дійшло, не знаю чому, чи то побачивши наші приготовлення чи з іншої причини, бо по нас не стріляли, а ворожі панцирники пішли собі швиденько до Ромодану, але «Дорошенківець» їх не переслідував, тому що залізниця була зіпсована.

Знову збираємо висунені вперед бойові стежі, виймаємо з позиції гарматки, а тим часом підгодовуємо коней.

Шкода, що всі ці приготування до бою, якого не було, забрали нам багато часу, так щойно по другій годині рушаємо далі, перейшовши смішно мало, бо ледви яких 12 кільометрів за 3 1/2 години, а перед нами до Покровської Богачки, мети нашого маршу на сьогодня, ще цілих 18 кільометрів дороги.

Рушаємо повільно далі піднімаючимся шляхом, з якого направо видко дерева хуторів у лузі, куди проїздять стежі 2-ої сотні; вліво, далеко в долині залізниця, на якій в далині, позаду, снується дим «Дорошенківця». Попереду по шляху то виринають, то знову зникають чорні папахи з червоними верхами 2-ої сотні.

Раптом попереду паде сальва, яка переходить в крісову тріскітню, і видко, як в напрямі невеличкого хутора із садочками гонить, виблискуючи шаблями над головами, лава 2-ої сотні. За хвильку лава зникає в хуторі, звідки починається стрілянина, на яку хтось із-за хутора відповідає, а від хутора летить один гайдамака з донесенням, що це була піша засідка, яку вибили з хуторів, але далі не можна посунутися, бо перепинює вохка долинка, де в розмоклій ріллі грузнуть коні. Два коні і один гайдамака ранені, з боку ворога двох зарубаних, один полонений. Це круковська партизанка, стріляють погано…

З копита вирушає до хуторка чета «Кольтів» і штаб, щоби зорієнтуватись; третя сотня прискорює бігу і відокремлюється від решти полку і гарматок, швидко посуваючись шляхом.

«Кольти» живо вирішують справу. Ворожа розстрільна ріжноманітно вдягнутих людей, досить таки в порядку, відстрілюючись відходить на південь до хуторів у лузі, там теж стрілянина, — очевидячки, задержано бокові стежі 2-ої сотні.

На ріллі, проти хуторів, залишається декілька вбитих. Третя сотня йде без перешкод аж до тих хуторів, що на шляху Ромодан-Лукоме, але там її спинює стрілянина, та вона об’їздить ці хуторі зліва, від півночі, примушуючи ворога відступити знову в сторону хуторів, що направо.

Друга сотня, забравшися із того маленького хуторка, що була заняла, долучує позаду кольони полку, а 1-ша. сотня іде на південь по шляху на Лукоме, щоби вичистити від ворога хутори в долі, де все ще не вгасає стрілянина. Третя сотня, від хуторів на перехресті шляхів, веде розвідку на Покровську Богачку, але її стежі щось мляво й нерішуче посуваються, а тут вже і вечеріє, червоніє небо, з лугів піднімається мряка і як далі так піде, то не бути нам до ночі у Богачці. Як полонений, так і селяни кажуть, що сама Богачка не занята, що всі «Круновські партизани» порозкидані четами для зв’язку, від Лукомого, де «червоноармійські полки», аж до Ромодану, що сподіваються кожної хвилі прибуття великої допомоги. Отже, треба не гаючись заняти Богачку, яка дасть в разі чого добре опертя для полку. Тому не чекаючи на звідомлення розвідки, сунемо цілим полком, вирушаємо вперед, крім 1-ої сотні, яка пішла з двома скорострілами вправо і там почала вже бій. Це підбадьорює стежі, і вони зникають хутко у сумерках і мряці.

Направо змовкає стрілянина. Очевидячки, перша сотня перемогла, їдемо в темряві вгору. Направо ледви чорніють на небі високі могили. Аж тут, від Покровської Богачки, чітко грянула крісова сальва і кулі зі свистом й чарканням понеслись над полком.

Смужка вогню від тієї сальви блискає на чорних сілуетах високих дерев панського саду при самій дорозі, а за хвильку зривається нагальна крісова стрілянина, що блискає на відтинку 10 кроків, 100–200 вліво від шляху і знову рій куль над головами. По шляху до полку і по ріллі вліво чвалують розгукані коні без їздців.

От і маєш вільну Покровську Богачку…

Одна з гарматок без наказу починає бити по тій смужці вогників, які блискають вліво від шляху, направо від шляху бурхає знову чітка сальва, але, на щастя, зависоко.

Сотні злізають з коней, яких швидко відводять взад, але коло Покровської Богачки чути свистки, знаки, якими спиняється крісовий огонь і настає раптом повна тишина, а з тим зникає і смужка вогників, ціль для наших гармат, які теж вмовкують.

Ясно, що це нас зустріли не «Круковські партизани», а щось солідне, крісів яких до 300, головно по властивостях вогню, щось дуже дісціпліноване.

Ніч, незнайома місцевість і витриманість того, що заняло Покровську Богачку, не дає жадних шансів для нічної атаки, тим більше, коли половину людей доведеться лишити коло коней. Тому залишаємося на ніч у хуторах, що тягнуться попри шлях Ромодан-Луко-ме, причому сотні розташовуються так, як вони спинилися в бою, а саме: 1-ша та 4-та, гармати, пішаки, обоз і штаб з двома «Кольтами» у хуторах в долині направо, де є більше місце для людей та коней; 3-тя на самому перехресті доріг проти високих могил, 2-га з двома Кольтами вліво від шляху.