Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат неохоче вирішив відмовитися від пересування на громадському транспорті.

Чоловіка в уніформі на стільці для бідолашних грішників було важко впізнати. Великі лейкопластирі тримали широку пов’язку, яка проходила по його обличчю під очима. За винятком слів привітання, Ланге не сказав цьому чоловікові жодного слова. Він спокійно сортував свої файли, ставив галочки на краях деяких паперів і шкрябав нотатки. Гільда Штеффенс розгублено сиділа з блокнотом та олівцем.

Жоден колега не зацікавився цією справою, тому можна вважати, що виступ Ланге на ранковій нараді пройшов досить успішно. Помічник інспектора, згідно з домовленістю з Геннатом, озвучив недоречні загальні фрази, і ніхто не поставив жодного питання. Ніхто в «замку» не повинен був навіть подумати, що помічник інспектора Андреас Ланге запідозрив поліцейського у вбивстві когось, особливо неповнолітнього, і, можливо, це було скоєно навмисно. Перш ніж щось просочиться, прокурор повинен був мати всі докази на своєму столі, і все мусило пройти тихо.

А він був ще так далеко до цього. Передусім він мав сам зрозуміти, чи справді він на правильному шляху, чи можна оцінювати чоловіка, який сидів перед ним, за тим, що кажуть про нього в документах. Трохи очікування не зашкодить. А чоловік вже вертівся у кріслі, це було помітно, хоч він і намагався сидіти там якомога спокійніше.

— Ваша травма виглядає погано, — нарешті раптово почав Ланге, все ще дивлячись у свої файли, і Кушке здригнувся, наче його щойно розбудили. — Як ви її отримали?

Олівець Штеффенс одразу почав дряпати папір, і Кушке роздратовано глянув на неї.

— Це вже допит? — запитав він.

— Допит, — сказав Ланге, дивлячись чоловікові в очі, — ми охочіше називаємо це допитом свідків.

Навіть це маленьке зауваження, здається, не сподобалося патрульному. Як і те, що йому довелося сидіти тут вдруге. Після початкового роздратування він відновив самовладання. І відкинувся у кріслі.

— Я отримав це під час чергування, — сказав він, зухвало відкидаючись назад. — З вами такого статися не може. Хоча, можливо, вас колись випадково вколола ця фройляйн своїм олівцем?

Черкання олівцем на мить припинилося. Ланге проігнорував спробу провокації та зауважив, що, всупереч очікуванням, навіть не почервонів.

— Де саме ви чергували? — запитав він, і це просте запитання, здавалося, на одну мить засмутило сержанта, незважаючи на всю його зверхність.

— Я думав, мова піде про «КаДеВе», — сказав Кушке.

— А ви не думайте, а просто відповідайте на мої запитання.

Ланге взяв потрібну ноту. Такий чоловік, як Йохен Кушке, очевидно, хотів, щоб на нього накинулися з усією зарозумілістю прусського офіцера.

— Ну, це винен якийсь накурений гей із Нолле, який занервував, коли я намагався його перевірити. Я й припустити не міг, що він збирається витягнути ніж.

— Звичайно, ні, — кивнув Ланге. — Про все це я зможу прочитати у вашому звіті.

— Звіту про цей інцидент поки немає.

— Тоді, будь ласка, здайте його пізніше, — сказав Ланге, роб­лячи ще один запис. — Що ви зробили з тим, хто вимахував ножем?

— Та нічого! Він одразу втік. Але якщо я побачу його знову, то він своє отримає.

— Що ви маєте на увазі?

— Ну, він же повинен за це відповісти. Не можна просто взяти й порізати поліцейського.

— Але ви не сприймаєте його покарання як щось особисте...

— Перепрошую?

— Ну, так, — Ланге відкрив папку й погортав папери. — Певно, у вас є колеги, які іноді йдуть попереду закону.

— Що ви маєте на увазі?

Ланге зачитав з папки:

— Чотирнадцяте квітня тисяча дев’ятсот двадцять сьомого року, напад під час виконання службових обов’язків. Справу за тяжкі тілесні ушкодження було закрито у вересні того ж року, але було службове попередження та відмітка в особовій справі.

— Як ви сказали: справу було закрито.

Ланге зачитав наступний запис: