Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Модель 26-го року. Пісочного кольору.

Чоловік гортав стос паперів на столі.

— Ні, у нас немає «Б’юїків».

— Але моя машина надворі, я її бачив.

— Тоді, мабуть, її ще не відремонтували, — чоловік підняв телефон зі столу. — Гайнце, зайди сюди, — мовив він у трубку.

— Цього не може бути, — сказав Рат, — машина має бути готова сьогодні. Ваш колега пообіцяв мені. Мені потрібна ця машина.

Чоловік за столом лише знизав плечима. За кілька хвилин, під час яких Рату довелося боротися із сильним бажанням підставити під цей хропучий ніс свій «Вальтер», у кабінеті стояв той самий чоловік в комбінезоні, який раніше вигнав його з майстерні. Тепер він жував бутерброд з ковбасою.

— «Б’юїк», — сказав Гайнц, поки інший чоловік гортав другу купу паперів на столі. — Точно, — мовив тоді чоловік в комбінезоні, наче щойно про це згадав, — карбюратор!

— Який карбюратор? Мені потрібні були чотири нові шини, нові фари та кілька мазків фарбою. Не більше!

— Ми перевірили вашу машину на ямі. Там терміново потрібно міняти карбюратор, інакше нічого не допоможе. Ви нічого не помітили під час руху?

Рат похитав головою. Карбюратор! Вільна держава Пруссія також повинна заплатити за це.

— Скільки часу ви будете його ремонтувати? — запитав він.

— Спершу треба замовити запчастини, — сказав Гайнц. Чоловік у комбінезоні знову відкусив бутерброд і почухав свою голову. — А це потребує часу. Це ж американець.

— Приємно, що ви теж це помітили! Коли я зможу отримати свою машину?

— Ну, я б сказав, що десь у четвер.

— Гаразд, я повернуся сюди завтра і...

— Завтра? — Обличчя Гайнца набуло свого найдурнішого виразу. — Не завтра. Наступного тижня в четвер.

— Скажіть, ви що, знущаєтеся? Мені потрібна моя машина! Я працюю!

— Звичайно, ми можемо надати вам автомобіль на заміну, — сказав чоловік за стійкою. — Гайнце, чи не могли б ви надати клієнту автомобіль?

Чоловік в комбінезоні поклав до рота решту бутерброда і вивів Рата на подвір’я повз розбитий «Б’юїк». Усі чотири шини були спущені.

— Ви справді ставили машину на яму? — запитав його Рат, але чоловік в комбінезоні, здалося, його не почув. Він проминув усі транспортні засоби, які Рат міг уявити як заміну для свого авто, різко повернув за ріг біля майстерні й зупинився.

— Ось він, — сказав він.

Рат думав, що йому сниться поганий сон. На нього витріщився якийсь циклоп, циклоп, який зменшився до карликових розмірів.

— Що це? — запитав він чоловіка в комбінезоні.

— Трохи листового металу, трохи фарби, і «Ганомаг» готовий.

Автомобіль, який стояв там у кутку, одноокий, маленький і боязкий, був, так би мовити, повною протилежністю «Дюзенберга» Марлоу. Це було очевидно не лише із жалюгідних десяти кінських сил, які ця крихітна машинка мала під капотом, а й з того факту, що її дизайнер вирішив використати лише одну фару. І лише одні двері. З таким автомобілем неможливо справити враження. У кращому разі — викликати жалість.

— Ви ж це несерйозно, чи не так? — запитав Рат.

— Це надійний транспорт, — сказав чоловік в комбінезоні. І майже обурено додав: — Німецького виробництва.

— А чогось іншого у вас немає?

— Або він, або громадський транспорт, у вас є вибір.