Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вона майже дійшла до кінця Лессінгштрасе, коли з-за рогу вийшов поліцейський. На мить Шарлі відчула себе так, ніби її спіймали на гарячому, хоча знала, що не робить нічого забороненого. Поліцейський згорнув носовичок і поклав його до кишені. Тоді вона нарешті дійшла до Гендельштрасе, сподіваючись, що не втратила слід Кушке.

Вона виглянула з-за рогу і ледь не відскочила назад, переляк пронизав її тіло.

Кушке не зникав ні в одному з будинків, навіть у «Шарлоттенгофі», садовому ресторанчику на околиці парку, чиї мокрі від дощу столики в цей момент не справляли особливо привабливого враження. Ні, він стояв на відстані десяти метрів від неї, прихилившись лівою рукою та верхньою частиною тіла до вуличного ліхтаря, ніби йому потрібна була хвилинка, щоб перевести подих.

На щастя, він повернувся до неї спиною і не бачив її, а помітити її тепер було нескладно, адже на вулиці у той момент більше нікого не було. Шарлі стояла за рекламним стовпом на розі вулиці. Вона дивилася на афіші й, примружившись, одним оком стежила за Кушке. «Одруження Фігаро» в «Кролль-опері» — хіба вона зараз не була закрита? Шарлі помітила, що нервує. Вона чекала, поки Кушке піде далі, але нічого не сталося. Чоловік стояв нерухомо, тримаючись однією рукою за ліхтарний стовп, а другою схопився за свій живіт. Що трапилося? Він захворів? У Кушке болів живіт?

Поруч з оперною афішою висів фоторобот розшуку з «замку». Авраам Ґольдштайн. Гангстер-утікач Гереона.

Шарлі нервувала дедалі більше. Що трапилося з Кушке? Чи варто їй його обігнати? А що потім? Просто пройти далі, а потім знову виконати той трюк із маленьким дзеркалом? А раптом це була пастка? Може, він просто чекав, поки вона це зробить, тому що він вже її впізнав?

Лише тоді вона зрозуміла, що із самого початку викликало у неї підозру у цій дивній картині: його парасолька. Вона лежала на землі біля його ніг, і він не поворухнувся, щоб її підняти.

Щойно вона вирішила вийти зі свого укриття й обігнати його, як важка громіздка фігура Кушке впала так раптово, наче хтось перерізав нитки на маріонетці, його верхня частина тіла ковзнула вниз по ліхтарному стовпу, а Йохен Кушке опустився на коліна, наче вирішив помолитися.

Шарлі якнайшвидше побігла до чоловіка, за яким вона мала стежити, підозрюваного у вбивстві Бенджаміна Зінґера. Вона почула, як він тяжко дихає, почула його швидке й несамовите дихання, але лише тоді, коли вона підійшла до нього, коли побачила його обличчя, широко розплющені від страху очі між полями його капелюха та свіжим чистим пластиром, і його промоклу від крові сорочку, яку він все ще притискав своєю рукою, вона зрозуміла, що щойно сталося.

І не могла у це повірити, як і Кушке. Чоловік недовірливо дивився на свою закривавлену руку, на руків’я ножа, що стирчало з його грудей, а потім подивився на неї, на Шарлі. І хоча вона знала, що цей чоловік був убивцею, можливо, садистом, цей погляд вразив її до глибини душі, погляд помираючої людини. Його дихання прискорилося, здавалося, що повітря викачується з нього, а не входить. Кушке хотів щось сказати, але не міг. І тоді, перш ніж Шарлі встигла його спіймати, цей важкий чоловік повалився набік і впав головою на тротуар.

У штабі оперативні справи відійшли на другий план. Половина гарнізону «замку», здавалося, ще тинялася на цвинтарі в Панкові або десь обідала зі своїми колегами. Рат був радий, що повернувся одразу після того, як труна Куфельда зникла під землею. Поки ще грав поліцейський оркестр, він вислизнув звідти, перш ніж Бьом встиг його схопити, залишив цвинтар, сів у свій «Б’юїк», запалив цигарку і поїхав на «Алекс».

Відділ моралі здавався майже таким же вимерлим, як і минулої ночі. Лише з одного кабінету Рат почув стукіт друкарської машинки, самотню секретарку за роботою. За дверима кабінету старшого інспектора Крюгера, де також працював Ланке, було тихо. Якби йому не щастило, помічник інспектора сидів би зараз в їдальні, але якщо йому сьогодні щастить, він зможе налякати завзятого любителя порнографічних картинок. Він обережно схопив ручку, глибоко вдихнув, а потім різко відчинив двері з усіх сил.

— Смачного! — крикнув він у кабінет майже так само зухвало, як це міг зробити прусський слідчий Вернер Ланке.

Рату пощастило.

Грегор Ланке здригнувся, цього разу він не встиг змести фотографії зі столу; він витріщився на баламутника, поки його обличчя почервоніло так сильно, наче в нього щойно зупинилося серце. Але інша частина тіла, яку легко можна було впізнати завдяки опуклості на його штанях, все ще стояла.

— Ви з глузду з’їхали, навіщо так лякати? — пробурчав Ланке-молодший, коли знову зміг говорити. Його ерекція скоротилася за рекордний час.

— Що цікавого ви тут розглядаєте? — Рат нахилився над столом, щоб краще бачити фотографії. На світлині вгорі було зображено, як старий німець займається оральним сексом; Рат підмітив це раніше, ніж Ланке встиг відреагувати. — Цим фотографіям вже більше двох років. Хлопці, ви все ще працюєте над цією справою?

— Я... ми... — затнувся Ланке.

— Я не хочу хвалитися, але ми у свій час швидше вели розслідування.

— Прокляття, що вам потрібно? — голосно сказав Ланке, вочевидь вирішивши контратакувати.

— Чесно кажучи, коли я бачу, як ви із захватом роздивляєтеся порнографічні світлини, я не можу думати ні про що інше. Ви ж прусський слідчий, пане, хіба у вас немає відчуття гідності?

— Це не ваша справа! Що ви від мене хочете?

Рат кинув на стіл одну з фотографій, яку він знайшов учора ввечері на столі Ланке: жінка з гарним тілом, повністю оголена, яка стоїть на чотирьох, а позаду неї прилаштувався чоловік. Однією рукою він тримав її за сідниці, а в другій у нього була сучасна невелика фотокамера, можливо, подарунок від дядька Вернера. У дверцятах дзеркальної шафи було чітко видно не лише нудьгуюче обличчя Маріон Бозецькі, а і її фотографа.

Грегор Ланке втупився у своє зображення.

— Я не думаю, що це ваші нові фотографії на паспорт, — сказав Рат.

Вдруге за день помічнику інспектора знадобився деякий час, щоб знову віднайти свій голос.

— Звідки ви це взяли? — різко спитав він. — Невже ви...

Рат його зупинив.

— Мова не про те, звідки це у мене, — сказав він, — а про те, звідки це у вас. Ви робили це з повією, яка також отримує зарплату від відділу «Е». Розпуста з підлеглою, можна так на­звати. Але це також неважливо, чи було тут скоєно якесь кримінальне правопорушення, і як воно може називатися. Гадаю, що пресі достатньо просто дізнатися, яким є справжнє ставлення племінника начальника відділу моралі до інтимних стосунків з повіями. У будь-якому разі такі польові дослідження не були звичними під час моєї служби у відділі моралі, — Рат замовк і насолоджувався застиглим обличчям Грегора Ланке. — І оскільки я особисто знайомий з вашим дядьком, то не хотів би опинитися на вашому місці, якщо раптом щось із цього стане відомим широкому загалу.

— Чого ви хочете? — Сьогодні словниковий запас Грегора Ланке скоротився до кількох запитань.