Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це коштуватиме нам і голови, і шиї, — знову сказав він, похитавши головою.

— Якщо й так, — сказала Шарлі. — Тоді ми просто відкриємо разом своє детективне агентство, — вона намалювала руками уявну вивіску: «Приватні детективи Ланге та Ріттер, розслідування всіх видів справ». Звучить дуже перспективно.

Спроба трохи розвеселити нещасного Ланге провалилася, він тільки почервонів після її слів.

— Що ж, — сказала Шарлі й поклала сигарети назад у сумочку. — У будь-якому разі я виконала свою частину угоди. Я знайшла Алекс, — вона хотіла встати.

— Зачекайте, — сказав Ланге напрочуд різко, і Шарлі знову присіла у крісло. — Зачекайте! Є ще друга частина нашої угоди, не забувайте про це! Яка стосується сержанта Кушке. Мабуть, він теж сьогодні вранці читав газету, вам варто простежити за ним.

Шарлі зітхнула.

— Як довго я маю стежити за цим чоловіком?

Ланге посміхнувся й постукав по газеті.

— Доки цей свідок не звернеться до нас, і ми не зможемо взяти Кушке під варту. Або доки ваша Алекс не перегляне свою ситуацію і не здасться поліції. А я поки переговорю з Геннатом про можливе пом’якшення терміну її покарання та інші поступки в цій справі.

Шарлі встала. Хоча Ланге й міг легко почервоніти в її присутності, але він точно не був простаком. Вона зрозуміла: поки вона не вмовить Алекс здатися поліції, їй доведеться миритися з тим, що вона має стежити за Кушке. Хороша мотивація, яку Ланге сховав у своєму рукаві.

Дощ від самого ранку безперестанку стукав у шибки. Сприятлива погода для похорону. Тієї ночі Рат майже не спав, а також відчував легке похмілля, мабуть через те, що випив забагато коньяку, хоча після пізнього візиту до «замку» він більше не випив жодної склянки. Проте він був у своєму найкращому настрої, незважаючи на погану погоду і те, що вчора йому не вдалося провести ніч із Шарлі; фактично його відверто відшили. Але якби не ця відмова та половина пляшки коньяку, яку він випив після цього, йому, мабуть, не спала б на думку божевільна ідея вдертися до кабінету Ланке.

Він підрівняв свій проділ мокрим гребінцем та ретельно оглянув себе перед великим дзеркалом у спальні. Чомусь він собі подобався: весь у чорному та з елегантним циліндром, який він надів на голову трохи похило, цей костюм надавав йому такого серйозного вигляду, якого він зазвичай не мав. Шкода, що він міг одягатися так лише на сумні події, Рат ненавидів похорони, особливо поліцейські. Весь у чорному та з циліндром — так він востаннє одягався на похорон свого колеги Штефана Яніке. Хоча він і не знав поліцейського, якого ховали сьогодні, але Вайс особисто попросив його бути присутнім на похороні, адже вищі чини кримінальної поліції мають продемонструвати, що їм небайдужа доля патрульного поліцейського.

Двірник, який прочищав забитий водостік, зупинився, побачивши квартиранта з задньої прибудови, всього у чорному, з чорною собакою та чорною парасолькою, який йшов через двір, і приклав кінчики пальців до свого кашкета на знак привітання. Рат відповів йому, коротко піднявши парасольку, і зайшов у передню частину будівлі, де подзвонив у двері квартири на першому поверсі. Анемарі Леннарц виглядала здивованою й оглянула його з ніг до голови.

— Я хотів залишити собаку, — сказав Рат. — Сьогодні вам підходить, чи не так?

Доглядачка будинку критично подивилася на хутро Кірі, але воно було ще наполовину сухим.

— Звичайно, — сказала вона, беручи повідець. Кірі все зрозуміла і одразу ж зайшла в її квартиру, як у свій другий дім.

— Хто у вас помер, дозвольте спитати?

— Колега, — відповів Рат.

— Мої співчуття.

— Це необов’язково. Я не знав цього чоловіка.

Рат попрощався з Кірі, яка більше не звертала на нього уваги, і рушив далі.

Еріка Фосс схвально кивнула, коли він увійшов у двері.

— З усією повагою, — сказала вона, — якби це не було такою сумною подією, я б сказала, що такий стиль робить вас зовсім іншою людиною.

— Дякую, — за звичкою Рат мало не повісив циліндр на вішалку, але одразу згадав, що прийшов лише для того, щоб відвезти Торнова на похорон. Кандидат в інспектори був єдиним, хто мав їхати з ним на цвинтар «Шьонгольц». Ґреф, Геннінг та Червінські, як завжди, були на чергуванні.

— То де наш учень? — запитав Рат.

Фосс кивнула на зачинені двері, що вели в кабінет.

— Вже тут, — сказала вона. — Пану Торнову було потрібно зателефонувати.

На превеликий подив Рата, в кабінеті сидів патрульний поліцейський — Торнов одягнув свою уніформу. Майбутній інспектор чекав за столом Ґрефа й читав газету.

— Навіщо це? — запитав Рат. — Ви вже не в патрульній поліції, чи не так?

Торнов згорнув газету й підвівся. Кожна складка була на місці, ґудзики блищали, він справляв бездоганне враження.