Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Він не єдиний, кому довелося віддати своє життя, сумлінно виконуючи свій обов’язок, — сказав віцепрезидент, — не перший, і варто побоюватися, що й не останній. Біля цієї свіжої могили ми ще раз закликаємо всіх наших співвітчизників створити фронт розуму, порядності, людяності та бачити у кожному поліцейському людину, а не дичину, на яку можна безкарно полювати.

Подібні слова Вайс вже виголосив у штабі, перед своїми колегами з кримінальної поліції, але тут, біля труни загиблого патрульного, вони здавалися у сто разів більш актуальними. Усі були зворушені, включно з цивільними берлінцями, і серед усіх присутніх, хто був у скорботі, запанувало мовчазне відчуття єдності. Неважливо, чи ти був поліцейським, чи інспектором, чи звичайним громадянином, усі присутні відчули, що єдиним фронтом виступають проти насильства та терору на вулицях. Берліну набридли комуністи, нацисти та всі інші, хто плутав політику з перестрілками в дусі Дикого Заходу. Це давало підстави сподіватися, що Еміль Куфельд може виявитися останнім на довгий час поліцейським, убитим з політичних мотивів, як собі міркував Рат. Можливо, це місто було не таким вже й безнадійним, яким він бачив його відтоді, як прибув сюди навесні 1929 року.

Муніципальна лікарня у Фрідріхсгайні утворювала щось на зразок власного маленького містечка з дивовижних цегляних будівель, розташованих на околиці міського парку. Андреас Ланге відкрив двері в одну з цих будівель, де було чоловіче хірургічне відділення. Півтора роки тому Горст Вессель, боєць СА, якого нацисти зробили мучеником, помер тут на лікарняному ліжку від вогнепальних поранень.

Він знайшов палату, яку вказав йому черговий. Перед дверима стояв поліцейський у білому халаті. Ланге не довелося діставати своє посвідчення особи, його одразу впізнали без цього. Лікар та поліцейський кивнули помічнику інспектора.

— П’ять хвилин, — сказав лікар, перш ніж відчинити двері. — І без нервів. Рані потрібен відпочинок, щоб вона швидше загоїлася.

— Травма настільки серйозна? — запитав Ланге у чоловіка в білому халаті.

— Хлопцю неймовірно пощастило, що його внутрішні органи не зазнали ушкоджень.

Помічник інспектора кивнув і зайшов до палати. На ліжку лежав квадратний хлопець з блідим обличчям. Стражденний вираз йому не дуже пасував.

Ланге витяг свій блокнот і сів біля ліжка.

— Ви хочете зробити заяву, пане Крале? — запитав він, і хлопець повернув голову.

— Так, пане сержанте, — його голос звучав надто слабко.

— Помічник інспектора. Помічник інспектора Ланге.

— Сподіваюся, ви скоро знайдете цю повію!

— Будь ласка, давайте по черзі. Що ви хочете мені повідомити?

Ланге довелося взяти себе в руки. Він знав, що сидить біля ліжка неповнолітнього дрібного злочинця, відомого поліції, якого доставили до лікарні з неприємним порізом. І коли хтось такий давав свідчення добровільно, завжди була потрібна обережність. Головне питання полягало в тому, чому той, хто ніколи не хотів казати поліцейському, котра зараз година, раптом став таким балакучим.

— Я тут, — вів далі помічник інспектора, — тому що мої колеги сказали мені, що ваша заява пов’язана з пограбуванням «КаДеВе». Я сподіваюся, що це правда. Бо якщо я бачу, що хтось витрачає мій час даремно, я можу завдати йому чимало клопоту.

— Александра Райнгольд, — швидко сказав хлопець. — Це та, кого ви шукаєте. Вона пограбувала «КаДеВе».

— Це ми вже знаємо.

— Але хіба ви знаєте, яка ця сучка небезпечна? — Краль відкинув ковдру і показав тугу пов’язку, в котру він був загорнутий, наче мумія, для якої не вистачило матеріалу.

— Ця хвойда розрізала мені черево! Довелося зашивати!

Ланге уважно слухав.

— Це зробила Александра Райнгольд?

Краль кивнув.

— Вона небезпечна. Будьте обережні з нею, ви та ваші люди.

Ланге неуважно кивнув. Він не був схильний вірити цьому хлопцеві, очі якого палали бажанням помсти. Але тоді йому довелося згадати про рану на обличчі Йохена Кушке, і він більше не вважав, що ця заява була такою далекою від правди. Ця Алекс була небезпечною. А Шарлотта Ріттер поводилася так, наче ця дівчина трохи збилася з правильного шляху. Вона хоча б усвідомлювала, яку небезпеку становить Алекс?

— Де ви отримали це поранення?

— Я вистежив Алекс аж до її схованки. Це такий старий сарай на території скотобійні. Там вона мене й порізала. Без попередження, просто так.

— Тільки тому, що ви знайшли її схованку? Більше нічого не сталося?

— А що мало статися, пане?

— Це я вас питаю.