Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Очі Еріки Фосс буквально блищали від цікавості, але Рат продовжував бути мовчазним, коли повернувся до кабінету. Колеги ще не повернулися з поїздки в Моабіт. Він підійшов до свого столу й зачинив двері, давши Фосс безпомилковий сигнал про те, що він не хоче, щоб його турбували. Кірі лягла під стіл, собака дуже втомилася після пройдених кілометрів і останньої фрикадельки на знак нагороди. Рат витяг великий конверт, який він сховав серед газет, які тримав під пахвою. У нього були вагомі причини ховати коричневий конверт від цікавих очей Фосс, адже він нікому в «замку» не зміг би пояснити, як він його отримав. Бьом, мабуть, віддав би щось за цей конверт та його вміст, але це лише робило його зберігання в таємниці від старшого інспектора ще більш привабливим. Адже знання — це сила. Старий девіз його батька. Зрештою, Енгельберт Рат дослужився до посади кримінального директора.

Рат відкрив конверт. Фоторобот Авраама Ґольдштайна випав з нього з кількома позначками олівцем до нього та шістьма машинописними сторінками, і це було справжнє досьє: ордер на арешт Авраама Ґольдштайна, майже такий же інформативний, як і той, який Бюро розслідувань надіслало телетайпом до штабу два тижні тому, все німецькою мовою; це було доповнено інформацією про те, що цей самий Авраам Ґольдштайн, чиєю улюбленою зброєю, як відомо, є «Ремінгтон 51», вступив у бій з загоном бійців СА в Гумбольдтгайні у вівторок увечері. Потім там були підсумки двох балістичних звітів, один з яких, що був датований п’ятницею, розповідав про гільзу, знайдену в Гумбольдтгайні. Другий, датований вчорашнім днем, стосувався двох куль однакового калібру, які потрапили в тіло невідомого чоловіка, що було знайдене на сміттєзвалищі в Шонайхе декілька днів тому. Безсумнівно, це була внутрішня поліцейська інформація, підготовлена для преси та доповнена певними теоріями, наприклад, що тіло поки що не встановленої особи могло стати жертвою перестрілки злочинного світу, і що кулі, ймовірно, вилетіли з одного пістолета, американського «Ремінгтона 51».

Рат проглянув вчорашню статтю. Про «Ремінгтон» не було жодної згадки, улюблена зброя Ґольдштайна була згадана лише у свіжому номері із заголовком: «Єврейський гангстер тероризує Берлін. Що робить поліція?».

Фінк прислухався до припущень свого інформатора та висунув теорію про те, що Авраам Ґольдштайн подорожував Берліном від імені клубу перснів, до якого проникли комуністи, і що мертвий чоловік з СА та мертвий чоловік зі сміттєзвалища були лише першими з багатьох жертв, яких ще слід очікувати в давно запланованій кампанії помсти.

Рату довелося подумати про Г’юго Ленца та Руді Гьоллера. Можливо, мова йшла не про битву між «Бероліною» та «Північними піратами»? Чи був в неї залучений якийсь третій клуб кримінального світу? Чи його просто захопила бурхлива уява Штефана Фінка, який заліз йому в голову разом зі своїм поліцейським з поштової скриньки?

Він відклав газету.

Журналіст охоче пішов на співпрацю, щойно усвідомив, що Рат тримає його в своїх руках, і розповів усе, що знав. На жаль, знав він не так багато, як сподівався Рат. Він досі не знав, де саме стався витік інформації в штаб-квартирі поліції: Фінк знайшов перший конверт з фотороботом, досьє про Ґольдштайна та першим балістичним звітом у своїй поштовій скриньці у видавництві в неділю. Другий конверт з іншим звітом опинився там вчора опівдні. У нього не було підстав сумніватися в цій історії. Після зустрічі в кафе «Ашингер» Рат супроводжував журналіста до редакції, що знаходилася недалеко, де і отримав цей конверт.

Рат повернув у конверт аркуші паперу разом з фотороботом і відправив його в нижню шухляду свого столу, тоді поклав на нього кілька папок з давно забутими справами і поставив на них мініатюрну версію радіовежі, що стояла у нього на столі; це був сувенір, який він колись отримав як мільйонний відвідувач, яскравий приклад категорії подарунків, які нікому не потрібні.

Закінчивши, він підвівся і знову відчинив двері, наказав Еріці Фосс стежити за Кірі, яка все ще лежала під його столом, і вийшов у коридор.

Рат дякував Богу, що йому ніколи не доводилося працювати з Грегором Ланке. Племінник начальника відділу прийшов до відділу «E» на заміну інспектору Рату, який залишив там вакансію, коли перейшов до відділу убивств. Ланке-молодший, здавалося, не мав жодних амбіцій; він все ще не піднявся вище звання помічника інспектора, незважаючи на родинні зв’язки. Але принаймні він протримався на тій самій посаді вже понад два роки, без переведень та без попереджень, що було надзвичайним, враховуючи його посаду.

Рат стояв перед дверима й на мить задумався. Лобова атака, такою була обрана ним тактика, повна раптовість.

Він відчинив двері й увійшов без стуку. Рату пощастило: Грегор Ланке був у кабінеті сам. Його наступник у відділі «Е» швидко засунув стос фотографій у верхню шухляду свого столу.

— Що вам потрібно? — здивовано запитав він, і лише потім, здавалося, впізнав Рата. — Колего Рате? — сказав він. — Оце так сюрприз! Сумуєте за старою роботою?

Рат перейшов прямо до справи.

— Вітаю, колего, — сказав він. — Мені потрібен контакт з однією з ваших інформаторок. Маріон Бозецькі.

Ланке витріщився на Рата.

— Навіщо? — запитав він. — Ви ж працюєте у відділі вбивств, хіба ні?

Тактика несподіванки спрацювала. Ланке не заперечував наявність інформаторки на ім’я Маріон Бозецькі.

— Це стосується одного вбивства, — сказав Рат.

— Для цього було встановлено спеціальний алгоритм, чи не так? — запитав Ланке. Схоже, що він вже поспілкувався зі своїм дядьком. — Офіційний запит на секретну інформацію, наприклад.

— Це все так довго! — Рат прикинувся його товаришем. — Наші кабінети знаходяться на одному поверсі. Це максимум дві хвилини пішки.

— Ну, тоді ви знаєте, як швидко зможете повернутися за свій стіл і подати офіційний запит через директора Генната.

— Чому ви так швидко хочете мене позбутися? — запитав Рат. — Можливо, ви просто хочете якомога швидше ще раз подивитися на ті брудні малюнки? — Рат вказав на письмовий стіл Ланке, який належав йому ще два місяці тому.

— Колего, я вважаю, що вам слід якнайшвидше піти звідси. Інакше я змушений буду запитати директора Генната, чи дає він своїм людям достатньо роботи, — Ланке взяв слухавку.

Рат відступив. Він дізнався те, що хотів дізнатися.

— Без образ, друже, — сказав він і посміхнувся. Адже знав, що саме це найбільше роздратує Ланке.

Еріх Рамбов припаркував свій велосипед біля дерева на Форкенбекплац. Шарлі вчасно спішилася, перш ніж дістатися до площі, і тепер стояла обличчям до магазину медичних товарів. У відображенні у вікні магазину вона спостерігала, як Рамбов ретельно замкнув свій велосипед, накинув на плече шкіряну сумку, а потім рішуче рушив у дорогу. Шарлі залишила велосипед Грети біля ліхтарного стовпа, замкнула його і вирушила слідом за хлопцем на безпечній відстані, використовуючи численні дерева на площі як прикриття.

Їй довелося чекати близько чверті години, ховаючись біля різних крамниць на Ліппенерштрасе, перш ніж м’ясник знову вийшов з під’їзду батьківського дому зі шкіряною сумкою на багажній полиці. Рамбов приїхав на велосипеді прямо до Фрід­ріхсгайна, і цього разу Шарлі було легше встигати за шаленим темпом підмайстра різника.

Навіть як пішохід він задавав пристойний темп. Замість того, щоб прямувати до головного входу до скотного двору та скотобійні, Рамбов пройшов повз сторожки, що була ліворуч, і пішов далі Ельденерштрасе вздовж нескінченної цегляної стіни. Шарлі залишилася на іншому боці вулиці. Хлопець йшов вздовж стіни, поки в якийсь момент не зупинився, так раптово, що Шарлі ледве встигла застрибнути у під’їзд, що був поруч. Коли вона вийшла й обережно визирнула з під’їзду, хлопця зі шкіряною сумкою вже не було. Шарлі уважно перевірила, чи не стоїть Рамбов десь поблизу, потім залишила свою схованку і перетнула вулицю.

Вона непомітно оглядала кладку на стіні, аж поки не помітила темну пляму: десь посередині була відколота цеглина, яка стала б ідеальним допоміжним засобом під час перелазу. Шарлі озирнулася, і лише коли вона переконалася, що ніхто не дивиться в її бік, підтягнулася й залізла на стіну, а потім одразу опустилася з її іншого боку, щоб не сидіти на стіні довше, ніж потрібно, адже це могло привернути зайву увагу. Вона стояла в провулку між двома цегляними будівлями. Запах тут був не дуже приємний, суміш крові, гною та інших речей, про які вона не хотіла знати.