Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рамбова ніде не було видно. Шарлі добігла до кінця алеї й визирнула за ріг. Нікого. Ані душі. Хлопець зі шкіряною сумкою зник.

Якби Персик був сам, вона б встигла втекти, можливо, навіть якби з’явилися лише він та Кралле. Вона могла б пересилити двох, але їх було п’ятеро. Кралле, цей боягуз, пропустив своїх хлопців першими, одного з них вона вдарила залізною частиною шкребка, майже так само сильно, як і Персика, але потім Тео, найсильніший із них, вдарив її. Алекс опинилася на підлозі, міцно стискаючи свою зброю, але Тео та інші миттєво накинулися на неї. Тео став колінами на її плечі, а двоє інших викрутили з її рук шкребок. А потім сильно притиснули її ноги, що сильно брикалися, до підлоги, поки вона не відчула себе паралізованою, абсолютно беззахисною.

Все, що вона могла зробити, це плюнути в них, і вона це зробила. Дурна ідея. Тео вдарив її так сильно, що вона відчула, як її губи почали кровоточити й набрякати.

«Якого біса, Вікі, — подумала вона, куштуючи свою кров, — ти мала переконатися, що ніхто не стежить за тобою! Що ти накоїла, дівчино?»

Над нею з’явилося усміхнене обличчя Кралле. Він був схожий на білого мисливця на велику дичину, який споглядає свою здобич, яку загнали для нього в кут працьовиті тубільці.

— Відпустіть мене, боягузливі пацюки! — сказала Алекс, знову намагаючись вирватися. Марно. Ці троє міцно тримали її своєю хваткою.

— Хлопаки, у нас тут справжня дика кобила, — сказав Кралле. — Я б сказав, що її потрібно терміново зламати.

Алекс перестала боротися і перейшла до розмови.

— Хай тобі грець, чого ти від мене хочеш?

Кралле вихопив ніж.

— Ти знаєш, де ми, моя маленька конячко, — сказав він. — На скотобійні. Так що зараз буде різня.

З останнім словом він клацнув лезом, і троє хлопців зайшлися глухим злорадним сміхом. Алекс завжди вважала, що тоді її ніж завоював повагу Кралле. Можливо, саме тому йому довелося взяти з собою ще чотирьох своїх хлопців. І тепер він прагнув помститися. Вона не вірила, що він справді її вб’є, він хотів її налякати. І, прокляття, йому це вдалося. Він міг багато зробити ножем, не вбиваючи її. Багато поганих речей. Алекс намагалася вгамувати свій страх гнівом, який зростав в ній, гнівом на всю цю банду, яка робила життя для неї та Бенні нещасним відтоді, як вони знайшли для себе притулок на старій фабриці з виробництва осей.

— Але перед тим, як ми підемо на бійню, — сказав Кралле, поклавши ножа назад у кишеню, — нашу маленьку конячку треба осідлати.

Його хлопці знову засміялися. За винятком Персика, який щойно прийшов до тями й стогнав, стискаючи свою скривавлену щелепу.

— По-перше, я збираюся трахнути тебе, — продовжив Кралле і почав возитися зі своїми штанями. — А потім це зроб­лять хлопці. І як часто ми це будемо робити, залежить від нас, — він засміявся. — О так, і ще одне, це буде для тебе новим: цього разу грошей за це ніхто не дасть.

Алекс знову намагалася звільнитися, хоча знала, що це було марно. Троє хлопців тримали її залізною хваткою. Тео, цей мудак, якого вона насправді вважала найрозумнішим з цієї зграї дебілів, ще раз дав їй ляпаса, а потім нарешті відпустив її руки, які вже заціпеніли й ледве рухалися.

— Отже, — сказав Кралле, витягуючи член зі своїх штанів, — гадаю, що цього разу ця маленька повія отримає те, на що заслуговує.

У нього була ерекція. Цей маленький мудак-садист збуджувався від того, що вона лежала беззахисна перед ним, а з рота у неї йшла кров.

Алекс не могла втримати язика за зубами. Це завжди приносило їй проблеми.

— Що це, — сказала вона, — твій член все ще твердий, тому що твої хлопчики його нещодавно посмоктали?

Один із хлопців знову розсміявся, але потім замовк, коли зрозумів, що це недоречно. Усмішка Кралле застигла в гримасі гніву. Він ударив її черевиком у пах. Біль пронизав її, наче кулак, впиваючись та розриваючи її живіт. На коротку мить в її очах потемніло.

А потім її кинули на хиткий стіл у дальньому кінці кімнати, що стояв біля задньої стіни без вікон. Хоча Алекс відчувала, що її може вирвати будь-якої миті, вона відбивалася, як могла, але двоє хлопців тримали кожну ногу обома руками і використовували всю вагу свого тіла, щоб розвести їх. А Тео тримав її мляві руки позаду неї під таким кутом, що кожен рух Алекс відгукувався болем, і вона боялася вивихнути руки. Ці покидьки тримали її, готували для Кралле, свого володаря й господаря, який підійшов до неї зі спущеними штанями.

Все було марно, все було збіса марно.

Вона могла захищатися тільки словами. Тоді він вдарив би її ще раз, але вона охоче віддала перевагу цьому, ніж тому, що він збирався зробити з нею зараз.

— Якщо ви, мудаки, торкнетеся мене, ви пошкодуєте про це, присягаюся!

— Ого! — посміхнувся Кралле. — Які непристойні слова ти знаєш. Більше того! Мені це подобається. А хлопці, га?

Хлопці тупо засміялися.

— Можете поки посміятися! Але я вас усіх заріжу, можете на це розраховувати!

Кралле знову розкрив свого ножа.

— На твоєму місці я б не ризикнув розкривати свою велику пельку. Хто знає, що ще ти зможеш зробити, коли ми з тобою закінчимо?