Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Доктор Шварц, якого було складно вразити чимось, здавалося, на цей раз отримав нервовий зрив. У всякому разі він не виглядав таким впевненим, як зазвичай, більше втомленим, коли вітався з ними. Рат представив свого нового колегу, і суд­медексперт потис Торнову руку.

— Кандидат в інспектори і потрапив прямо на вбивство! Щиро вітаю! Тоді я сподіваюся, що у вас сильний шлунок.

— Побачимо, — сказав Торнов, вочевидь, незворушно. Він показав на єврея, який молився. — У вас компанія?

Шварц усміхнувся болісною посмішкою.

— Так, ми, євреї, іноді можемо бути справжньою незручністю, чи не так? Коли справа доходить до впертості, нас ніхто не зможе перевершити, — він повів двох слідчих в кімнату для розтину. — Сьогодні вранці, коли я з’явився на службу, він уже був там. Черговий каже, що він не хотів, щоб його турбували, хотів бути якомога ближче до свого діда, — судмедексперт знизав плечима. — Мені не вдалося змусити молодого чоловіка почекати в їдальні «Шаріте» чи будь-якому іншому гарному місці поблизу, щоб полегшити його час очікування. Він наполягав на тому, щоб залишитися тут і молитися.

— Ви вже оглянули тіло? — запитав Рат. — Я хотів би, щоб ми могли звільнити його якомога швидше.

— Розслідування завершено, — сказав Шварц, проводячи їх до столу, на якому лежало накрите тіло. — Ось і він. Але дозвіл залежить не від мене, а від прокурора.

— Можливо, ми занадто гостро відреагували в цьому випадку. Просто тому, що перед смертю у нього був гість. Було б краще, якби ми з самого початку його до вас не привозили.

— Не кажіть так, — сказав Шварц, — якщо ви поцікавитеся у мене, то розтини трупів слід призначати набагато частіше, аніж це зазвичай роблять у нашій країні. Але тоді нам також знадобиться більше людей, а за це ніхто не захоче платити. Більшість убивць, у всякому разі така моя думка, виходять сухими з води лише тому, що ніхто не вважає те, що вони зробили, убивством.

— То що ви дізналися?

— Важко сказати. Я б точно не назвав це вбивством, — він замислено замовк. — Для цього старого тут... — Він показав на накритий труп. — ...смерть і так була порятунком. Остання стадія раку підшлункової залози. Бідолаха, мабуть, відчував нестерпний біль протягом останніх кількох тижнів.

— Ви ж його не розрізали? — злякано запитав Рат. — Я телефонував сюди раніше, і черговий...

— Я досить обережний, щоб не робити розтин тіла побожного єврея, — сказав Шварц. — Мені потрібна була б справді вагома причина для цього. Я попросив свого колегу Фрідлендера надіслати мені його медичну карту.

— Отже, все-таки природна смерть.

— Як я вже сказав, мені важко зробити висновок. Жодних слідів зовнішнього насильства на його тілі я не знайшов — окрім слідів від кількох уколів. Але аналіз крові дещо показав: високу концентрацію морфіну, понад тисячу нанограмів на мілілітр, — доктор Шварц подивився поверх своїх окулярів спочатку на Рата, а потім на Торнова. — Доктор Фрідлендер запевнив мене, що він давав пацієнту лише помірну кількість морфіну, і я не бачу причин сумніватися в цьому.

— І, — запитав Рат, — що це означає?

Шварц знизав плечима.

— Це ви й повинні дізнатися. У будь-якому разі не можна виключати, що хтось допоміг позбавити смертельно хворого від зайвих страждань. — Він кивнув у бік дверей, за матовим склом яких погойдувалась туди-сюди тінь Флегенгаймера, який молився. — Вам вирішувати, чи слідувати за цим, скажімо, неясним припущенням. Якщо це зробив хтось із родини, він буде достатньо покараний своєю совістю. Для побожного єврея евтаназія неможлива, ні за яких обставин, навіть за найгірших, — Шварц глянув поверх окулярів. — Зрештою, ми, євреї, придумали Йова{95}, не забувайте про це.

Принаймні тут була кав’ярня, і їй не довелося тинятися вулицями. Як вони собі це уявляли? Чекати на нього в затінку? Без машини? Шарлі взяла свою чашку з кавою й поглянула у вік­но. На фасаді будинку навпроти було написано: «ПОМСТА ЗА БЕННІ З.».

Сержант Йохен Кушке безперечно був тією частиною їхньої угоди, яку вона сприймала як клопіт, тоді як пошуки Алекс цілком відповідали її власним мотивам. Тож тепер треба виконати свій обов’язок. Насправді вона хотіла, щоб вони працювали поруч, зрештою, вона мала спостерігати за Кушке лише після роботи, такою була домовленість, але телефонний дзвінок Ланге сьогодні вдень завадив її планам.

Слідчий повідомив неочікувані новини.

— Кушке від сьогодні у тимчасовій відпустці, — сказав він. — Це змінює наші плани.

Передусім це змінило плани Шарлі. Спочатку вона планувала здивувати Гереона і повести його кудись пообідати, адже їхній спільний сніданок сьогодні зірвався. Натомість вона сиділа тут. Ланге дав їй адресу Кушке на Вінтерфельдтштрасе, гарному районі середнього класу, а також розповів про кафе, яке ідеально підійде для її спостережного пункту. Він мав рацію. Воно ідеально підходить для її цілей, інакше вона, мабуть, була б у розпачі. Вона сиділа біля вікна, просто за фіранкою, і з неї відкривався найкращий вид на вулицю. Вид у протилежний бік був гіршим через відображення у склі, вона помітила це ще перед тим, як увійти. Як і було домовлено, вона одразу зателефонувала Ланге після того, як увійшла до кафе, і ще до того, як знайшла своє місце біля вікна.

— Я вже тут, — сказала вона тихо, щоб офіціант за прилавком з тортами не зміг її підслухати. — А якщо нашої людини не буде вдома?

— Він вже вдома, повірте мені. Гадаю, ви скоро його побачите.

Ланге знову мав рацію. Шарлі щойно налила молока в другу чашку кави й закурила першу сигарету, коли відчинилися вхідні двері, й з дому навпроти вийшов чоловік. З пов’язкою на обличчі його було легко впізнати. Шарлі згадала, що цей чоловік, який, швидше за все, був убивцею, зобов’язаний цим сувеніром Алекс. Кушке був озброєний відром з водою та щіткою, а також ніс дерев’яну драбину. Він поставив драбину прямо перед графіті, піднявся з відром та щіткою й став терти. Він почав зі слова «ПОМСТА».

Шарлі спокійно спостерігала за цим видовищем. Вона навіть почала трохи насолоджуватися своїм спостереженням. По-перше, завжди було приємно спостерігати за роботою інших, але в цьому випадку це було особливо приємно, оскільки вона знала, що Кушке мав змити почерк Алекс. Це повернуло її до планів на другу половину дня. Мине ще одна година, і їй буде треба знову сісти велосипед з Моабіту.

Час від часу хтось підходив до Кушке і заводив з цим чоловіком коротку розмову. Кушке, здається, це не подобалося, незалежно від того, знав він перехожого чи ні, він завжди відмахувався від них кількома словами, зазвичай навіть не обертаючись до людей, які з ним розмовляли, а просто продовжував незворушно скребти. Фарба сходила досить добре, слово «ПОМСТА» майже неможливо було прочитати, «ЗА» теж зникало з очей.

Шарлі подивилася на годинник. Вже час вирушати, вона не хотіла пропустити Еріха Рамбова. Вона допила останню каву, поклала біля чашки монету вартістю одна марка й вийшла з кафе. Ланге сам сказав: пошуки Алекс були пріоритетними.

За пів години вона вже була у зоні доставки «Вертгайма», вдруге за цей день. Але цього разу вона залишилася стояти подалі від воріт. Сьогодні вранці після її повернення з «Вертгайма» велосипед Грети Міле винесли з підвалу та накачали. Вона давно не їздила на чомусь подібному, але це було необхідно для її сьогоднішньої місії.