Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тео боляче скрутив їй руки та відкинув назад її голову. Вона відчула, як Кралле підняв її спідницю своїми пальцями-сосисками й провів кінчиком ножа по внутрішній стороні її стегна.

— Ну що, тепер ти мовчиш, га?

Вона почула, як Кралле зітхнув. Алекс стисла зуби. Якщо вона вийде звідси живою, він заплатить за це, вони усі заплатять за те, що зробили з нею! Ще й як заплатять! Вона здригнулася, коли він раптом швидко смикнув ножа. Але вона не відчула болю, він порізав її трусики. Його банда завила; навіть Персик, повільно оговтавшись після того, як виплюнув кілька своїх зубів, обережно засміявся.

— Тоді потримайте для мене нашу маленьку конячку, — сказав Кралле. — Щоб я гарненько покатався на цій повії.

Алекс заплющила очі.

Хай тобі грець, Кралле, ти пошкодуєш про це!

Вона відчула його спітнілі руки на своїх стегнах і помітила, як усе її тіло стиснуло судоми, як навіть позиви до блювоти хотіли повернутися. Чи втратив би він інтерес, якби її зараз просто вирвало?

Поки вона про це думала, вона раптом відчула гострий біль, коли Кралле жорстоко увійшов в неї під супровід виття своєї банди.

Алекс намагалася полетіти думками подалі звідси, подалі від свого тіла, подалі від цієї смердючої кімнати, подалі від цієї жахливої години, кудись у майбутнє, де вона поквитається з цим мудаком і його бандою, де кожен із них шкодуватиме про те, що вони зробили з нею тут і зараз. Вона хотіла вибратися зі свого тіла, але не могла, вона відчувала його поштовхи, чула його дихання, відчувала, як гнів все дужче зростав у ній, як і відчуття безсилля. Розпач міг викликати в неї сльози, але Алекс не дозволила йому взяти верх, ні, ці хлопці не побачать, як вона плаче!

«Нехай все це скоріше закінчиться, милий Боже, — молилася вона, — якщо Ти існуєш, хай йому грець, дозволь мені вибратися звідси живою, щоб я потім змогла помститися цим брудним свиням».

Наче хтось почув її молитву, бо Кралле раптом зупинився, і в ту ж саму мить Алекс відчула, як інші послабили хватку, ніби щось їх відволікло.

— Що тобі тут потрібно, друже? Ти, мабуть, переплутав двері!

Голос Кралле. Алекс відчула, як його член вийшов з неї.

— Вам буде краще, якщо ви зараз підете геть, — сказав голос, який здався Алекс знайомим.

Кралле та його хлопці зустріли погрозу сміхом.

— Не сміши мене, — сказав Кралле, — звідки ти взявся? Спав у цьому хліву? Чи, може, поліцаї вже оточили цей сарай?

— Хто знає, — сказав голос, і тепер Алекс впізнала, хто це був. Він прийшов набагато раніше, ніж було домовлено, але вона зовсім не розсердилася на нього за це. Вона відкрила очі й підняла голову. У дверях стояв Еріх Рамбов, його шкіряна сумка була закинута через плече, а на його обличчі застиг такий незворушний вираз, наче він не бачив жодних труднощів, щоб протистояти п’ятьом хлопцям, один із яких саме діставав з кишені ножа, а інші виглядали так, ніби кожен з них мав хоча б один кастет. Еріх кинув на Алекс швидкий погляд, який сказав щось на кшталт: «Не хвилюйся! У мене тут все під контролем».

— Слухай, хлопче, — сказав Кралле, клацнувши ножем. — Я не знаю, чи знаєш ти, що це? Але це означає, що тобі краще забратися звідси і залишити нас у спокої.

— Я залишу вас у спокої, якщо ви залишите у спокої дівчину.

— А навіщо нам це робити?

— Ідіть геть, і все буде гаразд.

Ці слова знову викликали у нього сміх.

— А якщо ми захочемо залишитися? — запитав Кралле. — Що ти тоді робитимеш? Ти навіть не озброєний.

— Хто сказав? — Еріх відкрив свою сумку й дістав тесак, один зі своїх інструментів з м’ясної крамниці.

— І що це таке? — Кралле зробив до нього кілька кроків. — Виглядає не дуже гострим.

— Це й не обов’язково, — сказав Еріх. — Все здебільшого залежить від того, наскільки сильно ним бити. І як швидко.

Поки він говорив, дуже спокійно й не виказуючи емоцій, він блискавичним рухом протягнув тесак по животу Кралле — так раптово, що той взагалі не встиг відреагувати. Кралле ошелешено подивився на тесак, лезо якого тепер виблискувало криваво-червоним кольором, потім на свій живіт, після зустрічі з яким тесак став слизьким, і на свій член, з якого тим часом витекла остання крапля крові. Тоді він впустив свій ніж й обома руками спробував затиснути свій живіт, щоб його кишки не вивалилися із розітнутого черева.

Еріх Рамбов стояв із закривавленим тесаком в руках і незворушно дивився на інших.

— То що? — запитав він. — Хто хоче бути наступним?

Шарлі поняття не мала, куди зник Рамбов. Він зайшов у ту занедбану цегляну будівлю?