Потім пояснила свій план. Він був ще моторошніший.
А ще за хвилину торф’яник спустів: відьми розійшлися втілювати кожна свою частину оголошеного Бабунею плану. Деякий час панувала тиша, зрідка порушувана писком кажанів та шурхотінням вітру у заростях вересу.
Нарешті з залитої чорною водою діри в торфі почулося булькання. Назовні надзвичайно обережно вистромився увінчаний пасмами болотяного моху моноліт і з глибокою недовірою роззирнувся навколо.
Ґрібо був у захваті. Спершу він подумав, що новий друг несе його до помешкання Маґрат, але той чомусь зійшов зі стежки і заглибився у сутінковий ліс. Сталося це в місці, яке Ґрібо завжди вважав одним із найцікавіших у лісі. Це була малодоступна гущавина, сповнена непомітних ярів та маленьких, але глибоких болітець, навіть за найкращої погоди оповитих туманом. Ґрібо регулярно зазирав сюди в надії, що десь тут заліг на денний відпочинок який-небудь самотній вовк.
— А я-то думав, коти самі вміють знаходити дорогу додому, — процідив блазень.
Він упівголоса вилаявся. Житло Тітуні Оґґ було розташоване лише за кілька вулиць, практично в тіні замку, і доправити туди кляту тварюку було б нескладно. Але йому раптом забажалося показати кота Маґрат. Йому здалося, що це справило б на неї неабияке враження, адже відьми полюбляють котів. Їй довелося б запросити його зайти на хвилинку, на чашку чаю абощо…
Блазнева нога втрапила в чергову залиту водою яму. Під ступнею щось заворушилося, і він, зойкнувши, відскочив просто на якийсь роздутий гриб.
— Слухай, коте, — сказав він. — Тобі потрібно злізти. Добре? А тоді ти підеш додому, а я піду слідом. Коти ж добре бачать у темряві й добре знаходять дорогу додому, — з надією додав він.
Він підняв правицю до голови. Ґрібо, на знак товариського попередження, запустив пазурі в його руку — і з подивом відчув ними щось схоже на кольчугу.
— Хороший котик, — повідомив блазень і опустив того на землю. — Ну ж бо, шукай дорогу додому. До хоч якогось дому.
Усмішка Ґрібо почала зникати, аж доки не лишився тільки кіт. Загальна картина, втім, мала не менш моторошний вигляд, ніж якби все було навпаки.
Він потягнувся і позіхнув, аби приховати збентеження: мало користі буде для вашої репутації, якщо вас назвуть «хорошим котиком» на ваших же мисливських угіддях. Ґрібо пірнув у підлісок.
Блазень втупився в сутінки. Він раптом зрозумів, що завжди любив ліс, але любив його з безпечної дистанції. Добре було усвідомлювати, що ліс існує — але усвідомлення лісу, як виявилося, відрізнялося від реального лісу, особливо якщо заблукаєш у цьому останньому. В уявному лісі було куди більше мальовничих величних дубів і куди менше колючої ожини. Уявний ліс також зазвичай поставав у денному освітленні, а дерева в ньому не мали загрозливого виразу та виставлених на вашому шляху гілок. Ті дерева були гордими гігантами; тутешні ж здебільшого мали вигляд лихих рослиннимих карликів, чиїм призначенням було служити розплідниками поганок та плюща.
Блазень непевно пригадав, що напрямок на Осердя світу можна визначити за кількістю моху по різні сторони деревних стовбурів. Але побіжне обстеження найближчих дерев засвідчило, що, всупереч будь-яким географічним теоріям, Осердя розташоване скрізь.
Ґрібо і сліду ніде не було.
Блазень зітхнув, вивільнився з кольчужних шатів і під тихе брязкання дзвіночків на одязі рушив у темряву в пошуках хоч якогось узвишшя. Там, де він перебував зараз, земля чомусь почала ледве помітно здригатися — і він сумнівався, що для землі це нормально.
Маґрат верхи на своїй мітлі висіла за кілька сотень футів над кордоном Ланкру і вдивлялася в море туману, з якого вряди-годи визирала верхівка якого-небудь дерева, схожа на верхівку вкритого водоростями рифу під час припливу. Над нею плив опуклий місяць — напевне, «у фазі зростання». Їй подумалося, що навіть тоненький серп молодика — і то був би кращим. Принаймні доречнішим.
Вона здригнулася. Цікаво, де зараз Бабуня Дощевіск.
Мітла старої відьми сіяла паніку по всіх небесних просторах Ланкру. Бабуня опанувала мистецтво польоту в досить поважному віці і попервах ставилася до цього діла з підозрою, але з часом прикипіла до нього, як трупна муха до зіпсованої риб’ячої голови. Проблема полягала в тому, що Бабуня сприймала будь-який свій повітряний маршрут як пряму лінію з пункту А до пункту Б і була абсолютно нездатна усвідомити, що інші теж мають якісь права на вільне пересування небом; через цей простий факт довелося переглядати мапу повітряного руху на всьому материку. Це також підштовхнуло еволюцію місцевих птахів, внаслідок чого на світ з’явилося покоління, що вміло літати на спині, не спускаючи очей з неба вгорі.
До числа тих, хто, на глибоке переконання Бабуні, мусив поступатися їй дорогою, входили інші відьми, високі дерева, а час від часу і гірські вершини.
В результаті Бабуня нагнала страху навіть на гномів, що жили під відповідними горами. Чимало птахів знеслися просто в польоті, несподівано помітивши Бабуню, що пікірувала невідь-звідки, свердлячи повітря перед собою сердитим поглядом.
«Ох, лишенько, — подумала Маґрат. — Хоч би вона вже ні в кого не врізалася».
Опівнічний бриз м’яко повернув її, ніби флюгер, у повітрі. Вона знову здригнулася від холоду і окинула поглядом залиті місячним світлом вершини Вівцескель, чиї засніжені бескиди та зледенілі ущелини не визнавали ні королів, ні картографів. Кордони Ланкру були відкриті для доступу лише з крайсвітнього боку; з усіх інших напрямків вони були зазубреними, як вовчі щелепи, — тільки набагато небезпечнішими. З тієї точки, де вона перебувала, можна було бачити все королівство…
Згори почулося, як щось розриває повітря, порив вітру знову крутнув її навколо вертикальної осі, й до неї долетів спотворений ефектом Доплера вигук:
— Не спи на ходу!
Маґрат міцніше стиснула мітлу коліньми і спрямувала її вгору.
Щоб наздогнати Бабуню, їй знадобилося кілька хвилин. Та майже лежала на мітлі, аби зменшити опір повітря. Коли Маґрат порівнялася з нею, внизу під ревіння зустрічного вітру пролітали темні верхівки дерев. Бабуня обернулася до неї, притримуючи рукою капелюх.
— А ти не квапилася, — пробурчала вона. — У мене, мабуть, запасу лету лишилося тільки на пару хвилин. Ну ж бо, уперед.
Вона викинула вбік одну руку. Маґрат випростала іншу, і після непростого маневру, гойдаючись то вгору, то вниз у зустрічних повітряних потоках, відьми з’єднали долоні.
Рукою Маґрат пробігло поколювання від струмуючої через неї магії[41]. Бабусина мітла смикнулася вперед.
[41] Напевне, це була перша спроба дозаправки мітли в польоті. — Прим. авт.