— А я все одно його зурочу, — вперто сказала Тітуня. — Хай навіть пошепки. Я в тому його підземеллі ледь дуба не врізала, а йому хоч би що!
— Ми не збираємося його зурочувати, — сказала Бабуня. — Ми збираємося його змістити. Де там наш старий король?
— Я лишила каменюку на кухонному столі, — сказала Тітуня. — Всі нерви собі вже вимотала.
— Дивно, — сказала Маґрат. — Він поводився так чемно. Принаймні для привида.
— Та він-то нічого. А от усі решта… — сказала Тітуня.
— Решта?
— Він мені каже: «О, молю тебе, винеси з палацу якого-небудь каменя, аби я міг у ньому оселитися», — пояснила Тітуня Оґґ. — «Тут песець як нудно — вибачте, шановна пані, мою хапонську». Звичайно, я йому допомогла. Але ж куди там — до каменя напхалася ще ціла купа привидів. Канікули вирішили собі влаштувати. Ні, я нічого не маю проти привидів — принаймні королівської крові, — але не в моєму помешканні. А тепер у мене по пральні з диким ґвалтом гасає якась ненормальна на колісниці, в коморі засіли двоє маленьких близнят, по кімнатах стирчать якісь безголові дядьки, хтось без угаву верещить під кухонною раковиною, і ще якийсь неприкаяний волохатий по всій хаті вештається. Куди це годиться?
— Нема його — і добре, — сказала Бабуня. — Сторонні люди нам тут не потрібні.
— Він не людина, а привид, — нагадала Маґрат.
— Не будемо занурюватися в деталі, — холодно відповіла Бабуня.
— В кожному випадку, повернути його на трон не вдасться, — продовжувала Маґрат. — Привиди не можуть царювати. На нього ж навіть корону не вдягнеш. Вона просто провалиться.
— Ми зведемо на трон його сина, — сказала Бабуня. — Все буде за правилами спадкоємництва.
— Знов за рибу гроші, — роздратовано сказала Тітуня. — Можливо, воно все і вийшло б років за п’ятнадцять, але…
— Сьогодні, — урвала її Бабуня.
— Дитя — на трон? Та воно й п’яти хвилин не протягне.
— Не дитя, — спокійно сказала Бабуня. — Дорослого. Пам’ятаєш Еліс Демередж[40]?
Запала тиша.
По хвилі Тітуня Оґґ повільно сіла на одну з навколишніх брил.
— Прокляття, — прошепотіла вона. — Ти справді збираєшся?..
— Я збираюся спробувати.
— Прокляття, — повторила Тітуня ще тихіше. — Ти наперед усе обдумала, еге ж?
— Так.
— Але послухай, Есме. Чорна Еліс була кращою з кращих. Тобто тобі, звісно, нема рівних в головології, плануванні й усьому такому. Але ж Чорна Еліс… Вона ж просто не задавалася питанням, що можливо, а що ні.
— То ти думаєш, що це для мене неможливо?
— Я перепрошую, — сказала Маґрат.
— Ні-ні. Звичайно, ні, — поквапилася запевнити Тітуня, ігноруючи юну колегу.
— От і добре.
— Тільки… Ну, вона ж була дуельєю відьом, як ото король говорив.
— Дуеньєю, — виправила Бабуня, яка цього дня знайшла-таки час подивитися в словник.
— Я перепрошую, — гучніше повторила Маґрат. — Хто така Чорна Еліс? Тільки, — швидко додала вона, — давайте без оцих ваших багатозначних переглядань і перешіптувань в мене за спиною. На цьому шабаші присутні три відьми, пам’ятаєте?
[40] Демередж (від фр. demurrage — «запізнення») — виплата з боку фрахтувальника торгового судна судновласнику за використання (простій) судна понад узгоджений договором термін; пізніше перейшло і в інші сфери фінансових відносин, наприклад, у банківську справу. — Прим. пер.