25 Оссолін. — Од. зб. 876, арк. 98.
26 Sarnecki К. Pamiętniki z czasów Jana Sobieskiego. — Warszawa, 1958. — S. 11.
27 Ibid. — S. 377.
28 Korzoń T. Dzieje wojen… — S. 15.
29 АГАД. — Ф. «АРР», № 47, т. 2, арк. 407.
30 Starożytności historyczne polskie. — T. 2. — Kraków, 1840. — S. 523.
31 Sarnecki K. Pamiętniki… — S. 39.
32 Чарт. — Од. зб. 1949/IV, арк. 17.
33 Величко С. Літопис. — Т. 2. — С. 430.
34 Там само. — С 417–418.
35 Sarnecki К. Pamiętniki… — S. 259.
36 Ibid. — S. 260.
37 Чарт. — Од зб. 184, арк. 413.
38 Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. — К., 1888. — С. 266.
39 Там само. — С. 275.
40 Theiner A. Monuments historiques de Russie. — Rzym, 1859. — S. 760.
41 РДАДА. — Ф. 79, оп. 2, 1696, спр. 314, арк. 1.
42 Krupnickij B. Hetman Masepa und seix Zeit. — Leipzig, 1941. — S. 186.
43 Чарт. — Од. зб. 493, арк. 112.
44 Там само.
45 БУВ. — Ф. III 6649, арк. 128.
46 Андриевский А. Русские конфиденты в Турции и Крыму в 1765–1768 гг. — К., 1894 — С. 10.
НА ЧОЛІ «ДРУГОЇ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ»
Самійло Самусь
1693–1704
Склалося так, що Самійлу Івановичу, або Самусю (саме таким прізвиськом підписував більшість листів цей козацький провідник), до цього часу не присвячено жодної історичної розвідки, виключаючи наукові праці, де його ім’я згадувалося в контексті загальноісторичних подій1. Хоча понад триста років тому, в 1702 р., він став на чолі одного з найбільших повстань українців проти засилля іноземної влади на Правобережній Україні, яке сучасники називали не інакше як «друга Хмельниччина». Окрім того, з середини 80-х рр. XVII ст. Самусь став одним з чільних полковників правобережного Війська Запорозького, а в 1693 році очолив його на посаді наказного гетьмана. Також тривалий час він активно підтримував свого довголітнього побратима фастівського (білоцерківського) полковника Семена Палія у його боротьбі з татарами і поляками, а його перехід на бік гетьмана П. Орлика у 1711 р. засвідчив переконливе бажання Самуся бачити Україну вільною від усілякого іноземного панування.
Про походження, місце та рік народження героя нашого нарису майже нічого не відомо. Можливо, він народився на Переяславщині десь у середині 50-х років XVII ст., адже ще у 1703 р. тут проживали його родичі, в т. ч. і рідний брат2. Хоча може бути, що він походив з Вінниччини, зважаючи на те, що протягом певного часу Самусь очолював славнозвісний Вінницький полк як адміністративну і військову одиницю. Очевидно, в 70-х — першій половині 80-х років Самійло, син Івана, перебував на Запорозькій Січі, де й отримав прізвисько «Самусь». Припускаємо, що на Правобережну Україну запорожець Самусь прийшов улітку 1684 р. разом з С. Палієм (коли той після участі у віденських подіях повернувся на Правобережжя, поповнивши свої загони досвідченими запорожцями) та, вірогідно, відгукнувшись на його запрошення. Масовий перехід козацтва на обезлюднений в результаті багатолітніх війн «правий берег» Дніпра був спричинений закличними універсалами польського короля Яна III Собеського, який гуртував козаків навколо ідеї боротьби з Османською імперією та Кримським ханством. У лютому 1685 р. сейм Речі Посполитої затвердив спеціальну конституцію-постанову про повернення українському козацтву «їхніх прадавніх вольностей, свобод і привілеїв» та дозвіл осаджувати спустошені землі Правобережжя3. Одним з таких листів і скористався Самусь, який відважився відродити з попелу Вінницький (Кальницький) полк правобережної частини колись єдиного Українського гетьманату. Через три роки, у 1688 р., волинська шляхта вже відзначала на своєму сеймику, що «… козаків незносна лічба в Київськім і Брацлавськім воєводствах»4. А в 1692 р. польські урядовці бідкалися, що Самусевий полк «густо заселений», а отже, там можуть вдатися до «свавільств»5.
Цілеспрямовані зусилля Самуся привели до того, що в 1689 р. козацький полк під його керівництвом (припускаємо, що спочатку він усе ж таки очолював Вінницький, а вже потім Богуславський полк) налічував близько тисячі чоловік, з яких 164 козаки входило до реєстру українського війська, яке підпорядковувалося Речі Посполитій6. Старшина полку складалася з осавула, писаря, хорунжого та обозного, а також трьох сотників (отже, полк поділявся на три сотні), сотенних осавулів і хорунжих. У жовтні того ж року 93 козаки на чолі з Самусем брали участь в одному з численних військових походів польської армії під командуванням коронного гетьмана С. Яблоновського.
Треба відзначити, що полк Самуся протягом 1686–1699 рр. брав участь у більшості військових операцій армії Речі Посполитої проти Османської імперії та залежного від неї Кримського ханства Так, саме завдяки самусевим козакам королівський комісар С. Дружкевич у вересні 1691 р. оволодів міцно укріпленою турецькою фортецею Сороки. У 1692 р. 700 кіннотників та у 1693 р. 400 піхотинців на чолі з Самусем знову допомагали полякам утримати цей важливий оборонний пункт на території Молдавського князівства7. Окрім того, у 1691 р. козаки Самуся самостійно ходили на Білгород, взяли у «турків возів 50 і самих турків немало»8. А в 1694 р. Самусь з козаками «під Сорокою залишається, ходив на села гетьмана ханського (Стецика. — Т. Ч.) і зруйнувавши їх, тим значну користь приніс»9, — повідомляв польського короля його секретар Д. Вільчек. У червні 1695 р. правобережні полки на чолі з Самусем здійснили похід на Дубосари, під час якого зруйнували турецьку фортецю і захопили значні трофеї10.
Надійність і безвідмовність полковника Самуся у військових справах спонукає Яна III Собеського призначити його гетьманом Війська Запорозького на Правобережній Україні. Очевидно, що це сталося на початку 1693 р., адже 27 лютого він повертався із зустрічі з королем, на якій, мабуть, і був затверджений наказним гетьманом11.
Тактика на співпрацю з урядом Речі Посполитої проти турків і татар забезпечує відносну оборону населення Правобережжя від наїздів ординців, а також дає змогу Самусеві значно поповнювати полкову скарбницю. Адже майже кожен бойовий виїзд козаків оплачувався польською владою. Про це дуже красномовно свідчить «Щоденник військових видатків С. Яблоновського в 1693–1696 рр.», відшуканий нами в одному з архівосховищ Польщі12. Протягом 1693 р. Самусь чотири рази їздив до великого коронного гетьмана по «уконтенування» для своїх козаків.
Окрім того, козаки Самусевого полку отримували гроші за привезених полонених татар і турків (16.IV — три татарина; 9.VIII — один; 29.ІХ — один; 14.X — два), за перемогу над татарськими загонами (5.ІХ) та за відомості військового характеру й доставку листів (9.VI; 16.VI; 1.VII; 20.VII; 19.IX; 5.ХІІ). Всього у 1693 р. коронний гетьман сплатив козакам полку 5 372 таляри. У січні того ж року С. Яблоновський наказував Самусеві, щоб той переманював до себе козаків Палія з метою ослабити «свавільний» полк13. Однак Самусь не поспішав з виконанням цього наказу, хоча в березні наступного року був змушений взяти участь у поході регіментаря Б. Вільги проти фастівського полковника.