ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Знаєте, друзі, ходімо, вже вечоріє. (До Ані.) У тебе на очах сльози... Чого ти, дівчинко? (Обіймає її.)
АНЯ: Це так, мамо. Нічого.
ТРОФІМОВ: Хтось іде.
Показується Перехожий у білому заношеному кашкеті, в пальто; він злегка напідпитку.
ПЕРЕХОЖИЙ: Дозвольте вас запитати, чи можу я пройти тут прямо на станцію?
ГАЄВ: Можете. Ідіть цією дорогою.
ПЕРЕХОЖИЙ: Щиросердно вам дякую. (Кашлянувши.) Погода чудова... (Декламує.) Брате мій, брате стражденний... вийди на Волгу, чий стогін... (До Варі.) Мадемуазель, дозвольте голодному чолов’язі копійок тридцять...
Варя злякалася, скрикує.
ЛОПАХІН (сердито): Всякому неподобству існує своя пристойність!
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (оторопівши): Візьміть... ось вам... (Шукає в портмоне.) Срібла немає... Байдуже, ось вам золотий...
ПЕРЕХОЖИЙ: Щиросердно вам дякую! (Виходить.)
Сміх.
ВАРЯ (перелякана): Я піду... я піду... Ах, матусю, вдома людям їсти нічого, а ви йому віддали золотий.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Що ж зі мною, дурною, робити! Я тобі вдома віддам все, що маю. Єрмолаю Олексійовичу, дасте мені ще в борг!..
ЛОПАХІН: Гаразд.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ходімо, панове, вже час. А тут, Варю, ми тебе зовсім засватали, вітаю.
ВАРЯ (крізь сльози): Цим, мамо, жартувати не можна.
ЛОПАХІН: Охме́ліє, йди в монастир...
ГАЄВ: А в мене тремтять руки: давно не грав на більярді.
ЛОПАХІН: Охме́ліє, о німфо, згадай мене в своїх молитвах!
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ходімо, панове. Скоро вечеряти.
ВАРЯ: Налякав він мене. Серце так і стугонить.
ЛОПАХІН: Нагадую вам, панове: двадцять другого серпня продаватимуть вишневий сад. Думайте про це!.. Думайте!..
Виходять усі, крім Трофімова й Ані.
АНЯ (сміючись): Спасибі перехожому, налякав Варю, тепер ми одні.
ТРОФІМОВ: Варя боїться, а раптом ми полюбимо одне одного, і цілі дні не відходить від нас. Вона своєю вузькою головою не може зрозуміти, що ми понад любов’ю. Оминути те дрібне і примарне, що заважає бути вільним і щасливим, — ось мета і сенс нашого життя. Уперед! Ми прямуємо нестримно до яскравої зірки, що палає там вдалині! Уперед! Не відставати, друзі!
АНЯ (сплескуючи руками): Як добре ви говорите!
Пауза.
АНЯ: Сьогодні тут дивно!
ТРОФІМОВ: Так, погода дивовижна.