ДУНЯ (тихо кашляє): У мене від сигари голова розболілася... (Виходить.)
Яша залишається, сидить біля каплиці.
Заходять Любов Андріївна, Гаєв і Лопахін.
ЛОПАХІН: Маєте остаточно вирішити — час не чекає. Адже питання зовсім дріб’язкове. Чи згодні ви віддати землю під дачі, чи ні? Дайте відповідь одним словом: так чи ні? Тільки одне слово!
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Хто це тут курить огидні сигари... (Сідає.)
ГАЄВ: Ось залізницю побудували, і стало зручно. (Сідає.) З’їздили в місто і поснідали... жовтого в середину! Мені спочатку піти б до будинку, зіграти одну партію...
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Встигнеш.
ЛОПАХІН: Тільки одне слово! (Благально.) Дайте ж мені відповідь!
ГАЄВ (позіхаючи): Кого?
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (дивиться в своє портмоне): Учора було багато грошей, а сьогодні зовсім мало. Бідна моя Варя з економії годує всіх молочним супом, на кухні старим дають один горох, а я витрачаю якось безглуздо... (Упустила портмоне, розсипала золоті.) Ну, посипалися... (Їй прикро.)
ЯША: Дозвольте, я зараз підберу. (Збирає монети.)
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Будьте ласкаві, Яшо. І навіщо я поїхала снідати... Паскудний ваш ресторан із музикою, скатертини тхнуть милом... Навіщо так багато пити, Льоню? Навіщо так багато їсти? Навіщо так багато говорити? Сьогодні в ресторані ти говорив знову багато й усе недоречно. Про сімдесяті роки, про декадентів. І кому? Мостинам говорити про декадентів!
ЛОПАХІН: Так.
ГАЄВ (махає рукою): Я невиправний, це очевидно... (Роздратовано до Яші.) Що таке, постійно крутишся перед очима...
ЯША (сміється): Я без сміху не можу чути вашого голосу.
ГАЄВ (сестрі): Або я, або він...
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ідіть, Яшо, ідіть...
ЯША (віддає Любові Андріївні гаманець): Зараз піду. (Ледь стримується від сміху.) Цієї хвилини... (Виходить.)
ЛОПАХІН: Ваш маєток заміряється придбати багач Деріганов. На торги, кажуть, приїде сам особисто.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: А ви звідки чули?
ЛОПАХІН: У місті кажуть.
ГАЄВ: Ярославська тітонька обіцяла надіслати, а коли і скільки надішле, невідомо...
ЛОПАХІН: Скільки вона надішле? Тисяч сто? Двісті?
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ну... Тисяч десять-п’ятнадцять, і на тому спасибі.
ЛОПАХІН: Даруйте, таких легковажних людей, як ви, панове, таких неділових, дивних, я ще не стрічав. Вам кажуть зрозумілою мовою, маєток ваш продають, а ви геть не розумієте.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Що ж нам робити? Навчіть, га?
ЛОПАХІН: Я вас щодня вчу. Щодня я говорю все одне і те саме. І вишневий сад, і землю необхідно віддати в оренду під дачі, зробити це саме зараз, скоріше — аукціон незабаром! Зрозумійте! Раз остаточно вирішите, щоб були дачі, то грошей вам дадуть скільки завгодно, і вас тоді врятовано.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Дачі та дачники — це так низько, даруйте.
ГАЄВ: Абсолютно з тобою згоден.
ЛОПАХІН: Я або заридаю, або закричу, або знепритомнію. Не можу! Ви мене замучили! (До Гаєва.) Баба ви!