ГАЄВ (надягає пальто): Набрид ти, брате.
ФІРС: Нічого там... Вранці поїхали, не сказавши. (Оглядає його.)
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Як ти постарів, Фірсе!
ФІРС: Чого бажаєте?
ЛОПАХІН: Кажуть, ти постарів дуже!
ФІРС: Живу давно. Мене одружити збиралися, а вашого татуся ще на світі не було... (Сміється.) А воля вийшла, я вже старшим камердинером був. Тоді я не погодився на волю, залишився при панах...
Пауза.
ФІРС: І пам’ятаю, всі раді, а чому раді, і самі не знають.
ЛОПАХІН: Перше дуже добре було. Принаймні дерли.
ФІРС (не почувши): Отож бо. Мужики при панах, пани при мужиках, а тепер всі нарізно, не добереш нічого.
ГАЄВ: Помовч, Фірсе. Завтра мені потрібно в місто. Обіцяли познайомити з одним генералом, який може дати під вексель.
ЛОПАХІН: Нічого у вас не вийде. І не сплатите ви відсотків, будьте певні.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Це він марить. Ніяких генералів немає.
Заходять Трофімов, Аня і Варя.
ГАЄВ: А ось і наші йдуть.
АНЯ: Мама сидить.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (ніжно): Іди, іди... Рідні мої... (Обіймаючи Аню і Варю.) Якби ви обидві знали, як я вас люблю. Сідайте поруч, ось так.
Усі сідають.
ЛОПАХІН: Наш одвічний студент усе з панянками ходить.
ТРОФІМОВ: Вас не обходить.
ЛОПАХІН: Йому п’ятдесят років скоро, а він усе ще студент.
ТРОФІМОВ: Облиште ваші дурні жарти.
ЛОПАХІН: Що ж ти, диваче, сердишся?
ТРОФІМОВ: А ти не чіпляйся.
ЛОПАХІН (сміється): Дозвольте у вас поцікавитися, що ви про мене думаєте?
ТРОФІМОВ: Я, Єрмолаю Олексійовичу, так думаю: ви багатій, будете скоро мільйонером. Ось як у сенсі обміну речовин потрібен хижий звір, який з’їдає все, що трапляється йому на шляху, так і ти потрібен.
Усі сміються.
ВАРЯ: Ви, Петю, розкажіть ліпше про планети.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ні, давайте продовжимо вчорашню розмову.
ТРОФІМОВ: Про що це?