ЄПІХОДОВ: Для навіженого, який закоханий, це мандоліна... (Співає.) «Было бы сердце согрето жаром взаимной любви...»
Яша підспівує.
ШАРЛОТТА: Жахливо співають ці люди... Фе! Як шакали.
ДУНЯ (до Яші): Усе ж яке щастя побувати за кордоном.
ЯША: Так, звичайно. Не можу з вами не погодитися. (Позіхає, потім закурює сигару.)
ЄПІХОДОВ: Ясна річ. За кордоном усе давно вже в цілковитій комплекції.
ЯША: Безперечно.
ЄПІХОДОВ: Я розвинута людина, читаю різні чудові книжки, але ніяк не можу второпати напрямки, чого мені власне кортить, жити мені чи застрелитися, власне кажучи, але разом із тим я завжди ношу при собі револьвер. Ось він... (Показує револьвер.)
ШАРЛОТТА: Завершила. Тепер піду. (Одягає рушницю.) Ти, Єпіходов, дуже розумна людина і дуже страшна; тебе мають шалено любити жінки. Бррр! (Іде.) Ці розумники всі такі дурні, ні з ким мені поговорити... Усе одна, одна, нікого в мене немає і... і хто я, навіщо я, невідомо... (Іде неквапом.)
ЄПІХОДОВ: Власне кажучи, оминаючи інші предмети, я маю висловитися про себе, між іншим, що доля ставиться до мене без жалю, як буря до невеликого корабля. Якщо, припустімо, я помиляюся, тоді навіщо ж сьогодні вранці я прокидаюся, приміром сказати, дивлюся, а в мене на грудях неймовірних розмірів павук... Ось такий. (Показує обома руками.) І теж квасу візьмеш, щоб напитися, а там, дивися, щось надзвичайно непристойне, начебто тарган.
Пауза.
ЄПІХОДОВ: Ви читали Бокля?
Пауза.
ЄПІХОДОВ: Я наважуся потурбувати вас, Докіє Федорівно, на кілька слів.
ДУНЯ: Кажіть.
ЄПІХОДОВ: Мені бажано з вами наодинці... (Зітхає.)
ДУНЯ (зніяковіло): Гаразд... та спочатку принесіть мені мою тальмочку... Вона біля шафи... тут трошки сиро...
ЄПІХОДОВ: Добре, мось-пані... принесу, мось-пані... Тепер я знаю, що мені робити з моїм револьвером... (Бере гітару й іде, граючи.)
ЯША: Двадцять два нещастя! Дурний чоловік, між нами кажучи. (Позіхає.)
ДУНЯ: Не дай Бог, застрелиться.
Пауза.
ДУНЯ: Я стала тривожна, все непокоюся. Мене ще дівчинкою взяли до панів, я геть відвикла від простого життя, і ось руки білі-білі, як у панянки. Ніжна стала, така делікатна, благородна, всього боюся... Страшно так. І якщо ви, Яшо, обдурите мене, то я не знаю, що буде з моїми нервами.
ЯША (цілує її): Огірочок! Звичайно, кожна дівчина має лишатися при пам’яті, і я найбільше не люблю, коли дівчина неґречно поводиться.
ДУНЯ: Я пристрасно полюбила вас, ви освічений, маєте щодо всього думку.
Пауза.
ЯША (позіхає): Так, мось-пані... Як на мене, так: якщо дівчина кого любить, то вона, значить, аморальна.
Пауза.
ЯША: Приємно викурити сигару на чистому повітрі... (Прислухається.) Сюди йдуть... Це панове...
Дуня рвучко обіймає його.
ЯША: Ідіть додому, ніби ходили на річку купатися, йдіть цією доріжкою, а то перестрінуть і подумають про мене, ніби я з вами на побаченні. Терпіти цього не можу.