Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На блакиті неба купчаться перисті хмари, але внизу непорушно висне Berliner Lujt[373], тож запаху смерті не уникнеш. Тисячі трупів загиблих ще навесні досі лежать під горами уламків, під жовтими горами — червоні, жовті та бліді.

Де ж те місто, яке Слотроп, бувало, бачив у кінохроніці «Нешнл Джіоґрефікс»? Нова німецька архітектура захоплювалася не самими параболами, були й простори — некрополізм голого алебастру під невідступним сонцем безглуздий, якщо не заповнити його нескінченними снопами людського юрмища. Якщо існує така річ, як Священне Місто, себто місто, настільки спрямоване назовні, настільки видимий знак внутрішньої і духовної хвороби або здоров’я, то навіть тут, під страхітливим покровом травня, може бути якесь відлуння святості. Вранішня порожнеча Берліна — дзеркальне відображення білої геометричної столиці до руйнування — перелогова довжина полів рваного каменю й обшири безликого бетону… от тільки все перевернуто догори дриґом. Під шнурок прокладені бульвари, якими так добре марширувати, вкрилися звивистими стежками поміж куп непотребу, чиї форми тепер дуже органічні, відповідають, як і козячі стежки, правилу мінімальної незручності. Цивільні тепер зовні, а мундири всередині. Рівні фасади будівель поступилися місцем труському нутру розірваного на шматки бетону, нескінченному гальковому рококо за риштуванням. Нутро вийшло назовні. Кімнати без стель просто неба, кімнати без стін підносяться над морем руїн гострими корабельними носами, воронячими гніздами… Старі з бляшанками шукають на землі недопалки, викашлюють залишки легенів. Оголошення: про сховища, одяг, загублене, вилучене — колись розсортовані, вкладені bürgerlich[374] у газети, аби прочитати на дозвіллі у лакованих елегантних вітальнях, тепер заклеєні марками з головою Гітлера — блакитними, помаранчевими та жовтими, вони тріпочуть на вітрі, а коли вітер дужчає, обліплюють дерева, одвірки, обшивку, шматки стін. Вицвілі клапті, ледь видні письмена, тремтливі, розпливчасті, тисячі залишаються непоміченими, тисячі непрочитані або геть звіяні. Колись на недільних обідах з однієї страви «Winterhilfe»[375] сиділи за довгими столами під задрапованими свастикою зимовими деревами, але річ у тім, що зовнішнє тепер стало внутрішнім, і такі неділі тривають цілий тиждень. Знову насувається зима. Світлу пору дня весь Берлін витрачає на те, щоб вдавати, що він цього не робить. Дерева у шрамах знову вкриваються листям, вилуплюються пташенята і вчаться літати, але за літнім поличчям чаїться холоднеча — Земля перекотилась уві сні, тож тропіки перевернулися…

Наче стіни «Чикаго» вивернули назовні — гігантські фотографії обліпили Фрідріхштрассе, обличчя вищі за людський зріст. Слотроп легко впізнає Черчілля і Сталіна, а третій викликає сумнів.

— Емілю, це що за мужик в окулярах?

— Президент Америки. Містер Трумен.

— Не мороч голову, Трумен — віцепрезидент. А президент — Рузвельт.

Зойре зводить брову:

— Рузвельт ще весною помер. До капітуляції.

Заплутуються в черзі за хлібом. Жінки у витертих плисових жакетах, малеча тримається за потріпані поли, чоловіки у кашкетах і темних двобортних костюмах, неголені старі обличчя, лоби білі, як ніжки медсестри… Хтось намагається вихопити у Слотропа за плащ, короткі змагання з перетягування.

— Даруй, — виправдовується Зойре, коли вони виборсуються на вільне місце.

— А мені чого не сказали? — Слотроп саме перейшов у старші класи, коли в Білому домі оселився ФДР. Бродерік Слотроп присягався ненавидіти цього чоловіка, але молодий Тайрон вважав його відважним — через поліомієліт і все таке. Йому подобався голос по радіо. Одного разу майже побачив його наживо у Піттсфілді, але весь огляд перекрив Ллойд Ніппл, найтлустіший хлопець у Мухваборо, тож Слотропові довелося обмежитись колесами і ногами чоловіків у костюмах на підніжці авто. Дещо чув про Гувера[376], але якось украй туманно, щось про незаконно зведені халупи чи пилососи — його президентом був Рузвельт, і лишень його Слотроп визнавав. Здавалося, Рузвельта обиратимуть вічно, термін за терміном, але хтось вирішив інакше, тож його приспали, Слотропового президента, тихенько й гарненько, коли юнак, який колись носив його лице на спині, обтягнутій футболкою із Ллойда, зависав на Рив’єрі або десь у Швейцарії, лишень наполовину усвідомлюючи, що його також загасили…

— Наче інсульт, — каже Зойре. Голос його долинає з якогось дуже незвичного напрямку, просто знизу, а розлогий некрополь починає вивертатися, зіщулюється і видовжується у Коридор, відомий Слотропу не назвою, а деформацією простору, що чигає всередині його життя, латентний, як спадкова хвороба. Гурт лікарів у масках на все обличчя — видно самі очі, збляклі й дорослі, синхронно йдуть проходом, де лежить Рузвельт. Несуть лискучі чорні валізки, під чорною шкірою дзенькає метал, наче щось промовляє, наче бавиться черевомовець, допоможіть-випустіть-мене-звідси… Хай би там хто позував у чорному плащі в Ялті разом з іншими лідерами, він якнайліпше передав саму суть крил Смерті, щільних, м’яких і чорних, як зимовий плащ, підготував націю роззяв до відходу Рузвельта, істоти, яку Вони склали докупи, істоти, яку Вони ж і розберуть…

Тут хтось обачливо запроваджує поправку на паралакс, встановлення пропорцій, на тіні, що рухаються в правильному напрямку і видовжуються протягом дня — але ні, Зойре не може бути реальним, не більше за отих зодягнених у темне статистів, котрі чекають у чергах гіпотетичних трамваїв, два шматки ковбаси (аякже-аякже), десяток напівголих дітей, що бігають туди-сюди у випаленому житлі, з чудернацькими деталями — аякже, Вони мають відповідний бюджет. Тільки подивіться на це спустошення — спершу все збудували, а тоді потрощили на друзки: від великих, завбільшки з людське тіло, і аж до дрібного пороху (будь ласка, замовляйте відповідно до Калібру), допоки пам’ятний аромат Опівдня — суть людської тлінності — порскає на Берлін рукою, що лежить на котрійсь вулиці загнаною конякою і натискає на велетенський пульверизатор…

(На годиннику Зойре з чорного ринку наближається полудень. З 11 до 12 ранку — Лиха Година, коли біла жінка із в’язкою ключів виходить з гори і раптово тобі являється, тож варто бути обережнішим. Якщо не зможете звільнити її від чар, яких вона ніколи не називає, покарання неминуче. Вона — прегарна діва, що пропонує Диво-квітку, і вона ж — скупезна стара баба з довгими зубами, яка знаходить вас уві сні й нічого не каже. Це її Година.)

Гуркочуть бойові порядки чорних Р-38 — рухливе мереживо на тлі збляклого неба. Слотроп і Зойре знаходять на узбіччі кав’ярню, п’ють розведене водою рожеве вино, закусують хлібом із сиром. Підступний старий наркоман дістає «штахетину» «чаю», тож вони сидять на осонні й передають її туди-сюди, пропонують дихнути офіціанту, а кому яке діло? Тепер доводиться так курити навіть армійські. Повз них рухається потік джипів, бронетранспортерів і велосипедів. Дівчата у свіжих літніх сукеночках, помаранчевих і зелених, як фруктове морозиво, запливають і сідають за столики, всміхаються, всміхаються, оглядають місцевість у пошуках раннього заробку.

Якимось чином Зойре вдається розговорити Слотропа про Ракету. Зойре, безперечно, аж ніяк не фахівець, але вуха нашорошив. Те, що комусь потрібне, обов’язково чогось варте.

— Ніяк не зрозумію вашого захвату. По радіо ми стільки про неї чули — справжнє місцеве «Шоу Капітана Північ[377]», але розчарувалися. Хотілося вірити, однак те, що ми бачили, довіри не викликало, і під кінець щораз менше і менше. Лишень одне знаю — вона катастрофічно обвалила кокаїновий ринок, Kerl.

— Як?

— У цій ракеті для чогось потрібен перманганат калію, так?

— Турбонасос.

— А без цього Purpurstoff[378] кокаїном не дуже й поторгуєш. Та що там не дуже, взагалі нереально. Минулої зими по всьому сраному Райху годі було знайти навіть кубик перманганату, Kerl. Ох, бачив би ти, як тут усіх ламало. Всіх знайомих, розумієш? І кожному знайомому хотілося — скажу зрозумілими словами — зацідити вам тортом у пику, віриш?

— Дякую. — Ану постривайте. Невже це він про нас? Він що, збирається…

— Тому, — продовжує, — на Берлін накотилося величезне кіно з Лорелом і Гарді[379], німе, німе… через брак перманганату. Не знаю, які ще економіки зазнали настільки нищівного впливу з боку А-4. Це вже було не кидання тортами, не проста анархія на ринку, а хімічна безвідповідальність! Глина, тальк, цемент, навіть — дійшло і до такого збочення — борошно! Сухе молоко, якому не дали потрапити до животиків немовлят-сисунців! Усі замінники почали коштувати дорожче за сам кокаїн, тільки уявіть собі, як хтось набиває ніздрі молоком, ха-ха-ха! — на хвильку затнувся, — і це величезні збитки! Без перманганату взагалі нічого не розпізнаєш. Трішки новокаїну, щоб занімів язик, щось гіркувате для смаку — і маєш грубі гроші на бікарбонаті натрію[380]. А перманганат — це пробірний камінь. Під мікроскопом крапнеш на сумнівну речовину, і вона розчиняється, а тоді дивишся, як виходить з розчину, як рекристалізується: найперше проявляється кокаїн, по краях, потім рослинний матеріал, прокаїн, лактоза — ну, все на добре відомих позиціях, а от і фіолетова мішень зі своїм найдорожчим зовнішнім кільцем, бо яблучко нічого не варте. Антимішень. Ну точно не мішень для А-4, так, Ракетмене? Тому вся та ваша машинерія кайфолову не друг. Навіщо вона вам? Що, твоя країна торохне нею по Росії?

— Мені вона ні до чого. А чого це «моя країна»?

— Звиняй. Веду до того, що росіянам вона таки дуже потрібна. По всьому місту забрали моїх зв’язкових, допитували. Про ракету вони знають не більше за мене, але Чичерін упевнений — щось ми таки знаємо.

— Матері його… І тут він?

— Так, він тепер у Потсдамі. Має бути. Облаштував собі штаб у колишній кіностудії.

— Шикарні новини, Емілю. З моїм щастям…

— Кепсько виглядаєш, Ракетмене…

— Це не страшно. Слухай сюди! — і Слотроп заходиться розпитувати, чи знає щось Зойре про Шварцґерет.

[373] Берлінське повітря (нім.).

[374] По-міщанському (нім.) (прим. пер.).

[375] «Зимова допомога» (нім.) (прим. пер.).

[376] Герберт Гувер — 31-й президент США (1929–1933).

[377] Радіо- і телевізійне шоу в США.

[378] Пурпурна речовина (нім.) (прим. пер.).

[379] Стен Лорел і Олівер Гарді — популярна американська комедійна пара (худий Лорел і повний Гарді).

[380] Харчова сода.