Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Аби ж ти тільки знав! — вигукує Бодін. — Послухай, братухо, саме цієї хвилини — а туди й 15 миль нема — там лежить шість кіло! Чистісінького, найвищого ґатунку непальського гашишу! Запопав у приятеля з КБІ, урядові печатки і все таке, своїми руками закопав у травні, надійно, без карти ніхто не знайде. Тобі тільки треба туди підскочити, ну, або як ти це робиш, зганяти туди і забрати.

— Всього-на-всього.

— Кіло твоє, — пропонує Зойре.

— Нехай його зі мною і спалять у крематорії. А росіяни стоятимуть біля печі й ловитимуть кайф.

— А може, — повз них ковзає молода жінка — найвитонченіша істота, яку Слотроп бачив у житті, — на повіках флуоресцентні тіні кольору індиго, чорна шкіряна сіточка для волосся, — симпотний американець байдужий до зелених батончиків «Герші»? Ха-ха-ха…

— Мільйон марок, — зітхає Зойре.

— Та де ви їх візьмете…

Підійнявши маленький пальчик і нагнувшись уперед:

— Надрукую.

Аякже, надрукує. Весь гурт виходить із «Чикаго», пів милі вниз поміж купами щебеню, стежки, що звиваються у темряві невидимо для всіх і кожного, крім Зойре, а тоді вже вниз у бездомний підвал, до кімнатки із шафами для документів, ліжком, гасовою лампою і друкарським верстатом. Маґда міцно пригортається до Слотропа, її руки пурхають над його стояком, а в Труді виникає незбагненний потяг до Бодіна. Зойре розкручує тріскотливе колесо, і в контейнері уже тріпотять аркуші райхсмарок, тисячі й тисячі.

— Усі друкарські форми і папір справжні, бракує тільки зубчиків по краях, там був іще такий спеціальний штампувальний прес, от його знайти нікому не вдалося.

— Ага, — каже Слотроп.

— Та припини, — каже Бодін, — Ракетмене, тобі просто слабó, ти просто нічого не хочеш робити.

Вони допомагають скласти й вирівняти аркуші, і Зойре крає папір довгим блискучим різаком. Простягає товсту папушу соток:

— Повертайся завтра, Ракетмену все під силу.

За день чи два Слотропу спаде на думку, що цієї миті варто було відповісти: «Але кілька годин тому я ще не був Ракетменом», на ту ж мить його привабила перспектива 2,2 фунта гашишу і мільйона майже справжніх марок, од такого не відмовляються і не відвертаються — чи як там кажуть, еге ж? Тож він бере кілька тисяч наперед і проводить решту ночі з тілистою і голосистою Маґдою на ліжку Зойре, поки Труді з Бодіном бавляться у ванні, сам же Зойре о третій годині подався ще в якихось справах у нічну порожнечу, що якось дуже океанічно тисне на їхній обставлений буями простір…

Зойре ходить туди-сюди, очі налиті кров’ю, бурчить, у руках парує чайник. На ліжку тільки Слотроп. На столі біля карти скарбів Бодіна на Ракетмена чекає костюм — ой. Ой-ой. Невже справді доведеться це робити?

Угору сходами, надворі, пташки із досвітку виводять свої арпеджіо, десь віддалік дирчать вантажівки та джипи. Слотроп сидить, п’є чай і намагається зішкребти зі штанів засохлу сперму, а Зойре описує йому ситуацію. Пакет заховано під декоративним кущем біля вілли за адресою Кайзерштрассе, 2, у Нойбабельсберґу, колишній столиці Німеччини. Це через Гавель від Потсдама. Трасу АФУС[372] варто обійти.

— Спробуй проскочити контрольно-пропускний за Целендорфом. До Нойбабельсберґа ліпше дістатися каналом.

— Чого каналом?

— Цивільним туди не можна, це VIP-траса — вона веде через річку до Потсдама.

— Та ну. Це ж потрібен буде човен?

— Ха! Хочеш імпровізації від німця? Ні-ні, то вже Ракетменова морока! Ха-ха!

— Угу. — Здається, вілла виходить на Ґрібніц-Зее. — А чого б не заскочити з того боку?

— Ти спершу пропливи під двома мостами. Посилена охорона. Вогонь згори. Може… може, і міномети. Навпроти Потсдама канал сильно звужується. Жодних шансів. — Ага, таки гарно починати ранок з німецького гумору. Зойре передає Слотропу посвідку Управління генерал-ад’ютанта, квиток і перепустку англійською та російською мовами. — Хлопець, який зробив ці документи, від початку Конференції в’їжджав і виїжджав з Потсдама, показував їх, може, з десяток разів, настільки в них упевнений. Це спеціальна двомовна перепустка — тільки на час Конференції, тому ґав не лови, ти не турист. І не випрошуй автографа у знаменитостей…

— Але, Емілю, отак по-чесному, чого б тобі самому туди не змотатися, якщо документи такі надійні?

— Це не моє, я займаюся справами. Щонайбільше — пляшечка кислоти, і то несправжньої. Піратство — для Ракетменів.

— То чого не Бодін?

— А він уже, мабуть, до Куксгафена під’їжджає. Тільки уяви собі, як він засмутиться, коли наступного тижня приїде і дізнається, що не хто-небудь, а Ракетмен, сам Ракетмен! викинув білий прапор?

— Угу. — Курва. Слотроп якийсь час витріщається на карту, відтак намагається її запам’ятати. Стогнучи, натягує чоботи. Загортає шолом у плащ, і обидва — шахрай і жертва шахрая — вирушають у дорогу через американський сектор.

[372] Траса для автоперегонів між районами Берліна Шарлоттенбурґ і Ніколасзеє.