Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Варикозні вафлі! — вигукує Ґустав.

— Обригальні оладки із сечокислим сиропом, — додає Андре Омнопон, Ґустав знову починає грати, а Зовнішні Голоси тим часом розгублено змовкають.

— І намастіть кишковим конфітюром, — бурмоче віолончеліст, який не проти побавитися.

— Гемороїдальний гарнір, — Конні у захваті барабанить ложкою, — бубонні бурґери!

Фрау Утґардалокі зривається на ноги, перекинувши таріль із фаршированими фігами — перепрошую, ні, це яйця з прянощами — і, трагічно схлипуючи, вибігає. Її вишукано-незворушний чоловік також підводиться й іде слідом, кинувши у бік баламутів палючий погляд з обіцянкою неминучої смерті. З-під обвислої скатертини сотається сморід блювотиння, нервові смішки вже давно перейшли у тихе матюччя.

— Вибирайте — гангренозний гуляш чи прегарна білосніжна проказова паляниця, — Бодін злегка наспівує: «про-ка-зо-ва (на третину тону нижче) паляниця», — грайливо погрожує упертим, пальцем киває, нумо, шибеники, поблюйте трохи для піжона-дженджика у зут-костюмі…

— Пліснява підлива! — кричить Роджер-Розбишака. Джесіка ридає, обвиснувши на руці свого невідступного джентльмена Джеремі, м’язи напружені, лиш хитає головою на Роджерові витівки і зникає назавжди. Відчув Роджер хоч якийсь біль, бодай на мить? Так. Певне. Ви б теж відчули. Ви навіть засумнівалися б, чи варто було все це починати, але ж час подавати лімфоїдну локшину з маслом, вона ще парує, розкласти кашу з калом та вугристу вівсянку по мисках зарюмсаного покоління майбутніх виконавчих директорів, викочувати лобкову лемішку на змережені всепалючим небом або зачерствілі від осені банкетні простори.

— Котлети з карбункулами!

— Соус сальний!

— Паразитна приправа!

У леді Мнемозини Ґлуб напад, і то настільки бурхливий, що перлове намисто рветься і торохкотить по шовковому обрусу. Їсти не хочеться нікому, вже не кажучи, що всіх нудить. Полум’я у ямі згасло, масненького сьогодні не скуштують. Сер Ганнібал Ґрант-Ґоббінетт, поміж спазмами із жовтою піною жовчі з ніздрів, погрожує винести питання на розгляд Парламенту:

— Якщо помру, обоє у «Скрабзі» згинете!

Ну…

Невпевнена, ледве чутна чечітка за дверима, Бодін вимахує гангстерським капелюхом із широкими крисами. Отак, хлопці. З гостей за столом лишилася сидіти тільки Констанс Флямп, що досі гуде, вигадуючи різноманітні ласощі:

— Кізяковий крем! Пліснява помадка! Залозиста здоба!

Завтра її чекає добряча прочуханка. Калюжі різного походження блищать на підлозі, наче водні міражі у Шостих Покоях перед Престолом. Ґустав і решта учасників квартету кинули грати Гайдна і рушили за Роджером і Бодіним до дверей, а казу зі струнними акомпанують Мерзотному Дуету:

— Мушу вам сказати, — похапцем шепоче Ґустав, — мені дуже ніяково, але, можливо, вам не потрібні такі, як я. Бачте-но… Я був штурмовиком. Колись дуже давно. Ну, як Горст Вессель.

— І що? — сміється Бодін. — А я, може, був молодшим помічником агента ФБР при Мелвіні Первісі.

— Що?

— «Пост Тостіс[651]».

— При кому? — Німець справді думає, що «Пост Тостіс» — це ім’я якогось американського фюрера, віддалено схожого на Тома Мікса[652] або ще якогось роззявкуватого ковбоя з вуздечкою.

Останній чорношкірий дворецький відчиняє останні двері надвір — врятувалися. Сьогодні врятувалися.

— Пиріг із прищами та гноячковою глазур’ю, джентльмени, — киває він. І з усвідомленням з’являється усмішка.

Ґелі Триппінґ носить у торбі кілька обрізків нігтів з ніг Чичеріна, посивілу волосину, клапоть простирадла зі слідами сперми, все це зав’язане у білу шовкову хустинку разом зі шматком кореня Адама і Єви[653] і хлібиною, спеченою із пшениці, у якій Ґелі качалася голою, а тоді змолола проти годинникової стрілки. Вона кинула пасти жаб на відьомських пагорбах, віддала білу чарівну паличку іншій послушниці й рушила на пошуки свого відважного Аттіли. Нині у Зоні добрих кілька сотень молодих жінок, охоплених пристрастю до Чичеріна, і всі хитрі, як лисиці, але жодна не вперта настільки, як Ґелі, — і жодна з них не відьма.

Опівдні Ґелі заходить у сільський будинок, підлога на кухні викладена біло-блакитними плитками, на стінах замість картин висять гарно розмальовані тарелі, стоїть крісло-гойдалка.

— Маєш його світлину? — Старенька подає бляшану солдатську миску із залишками вранішнього Bauernfrühstuck[654]. — Буде тобі замовляння.

— Іноді мені вдається викликати його обличчя у чайній філіжанці, але трави треба збирати дуже уважно. Наразі ще не все знаю.

— Але ти його кохаєш. Техніка — замінник, вона для старих.

— А чому не кохати завжди?

Дві жінки у сонячній кухні роздивляються одна одну. На стінах виблискують засклені шафки, за вікнами гудуть бджоли. Ґелі йде і качає воду з криниці, вони заварюють чай із суничного листу. Але обличчя Чичеріна не з’являється.

[651] Колишній агент ФБР Мелвін Первіс рекламував сухі сніданки «Post Toasties».

[652] Американський актор, зірка перших вестернів.

[653] Корінь орхідеї Aplectrum hyemale.

[654] Фермерський сніданок (нім.) (прим. пер.).