Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А Джесіка — волосся значно коротше, рот темніший, інших обрисів, більше помади, її друкарська машинка скелею здіймається поміж купами листів — сказала так:

— Ми хочемо одружитися. В поті чола працюємо над тим, щоб завести дитину.

І більш нічого межи Тяжінням та Роджером, сама лиш Роджерова дупа.

— Та байдуже, хай буде від нього дитина. Обох вас любитиму, але ходімо зі мною, Джес, благаю… ти мені потрібна…

Вона клацає червоним важільцем на інтеркомі. Віддалік джеркотить дзвінок.

— Охорона. — Її голос крицево твердий, слово ще виляскує у повітрі, а крізь сітчасті двері щитового будиночка із запахом припливу вже заходять вартові, виглядають зловісно. Охорона. Її чарівне слово, замовляння проти демонів.

— Джес… — курва, та він ще заплаче, вже підступає, наче оргазм…

Хто ж його рятує (чи принаймні перебиває оргазм)? Не хтось, а Джеремі власного персоною. З’являється старий Бобер, розганяє охоронців, і ті, вишкіривши ікла, похмуро повертаються дрочити на комікси «Злочин того не вартий», мрійливо вдивлятися у вирізані з журналів портрети Дж. Едґара Гувера або чим там вони розважаються, тож любовний трикутник раптово збирається пообідати у Клубі. Пообідати разом? Це що за Ноель Ковард, що за чортівня? Останньої миті Джесіку змагає вдавана жіноча болячка, яку чоловіки вважають раннім токсикозом вагітності. Роджер вирішує, що Джесіка робить йому наймерзеннішу капость, яку тільки можна придумати, а Джеремі розцінює як запрошення на гарнюній шкалик чаю. Отже, хлопці залишаються наодинці і жваво обговорюють Операцію «Зворотний вогонь», себто британську програму зі складання А-4 і запуску у Північне море. А про що їм іще говорити?

— Навіщо? — допитується Роджер, намагаючись бодай трохи допекти Джеремі. — Навіщо їх складати і запускати?

— Ну, їх захопили, так? То що робити з ракетою?

— Але навіщо?

— Навіщо? От ти примахався. Та ослу зрозуміло, щоб подивитися. Джесіка каже, що ти… е-е… математик?

— Сигма помножити на Р від ес поділити на сигму дорівнює одиниця поділити на корінь квадратний двох пі, помножити на експоненту мінус ес квадрат поділити на два сигма квадрат.

— Боже праведний. — Сміючись, швидко роззирається по кімнаті.

— Так здавна говорить мій народ.

Джеремі знає, як дати цьому раду. Сьогодні Роджера запросили на вечерю, неформальна вечірка у вузькому колі в будинку Штефана Утґардалокі, колишнього члена правління заводів Круппа у Куксгафені.

— Аякже, можеш прихопити із собою ще когось, — пристає говіркий Бобер, — тут табунами ходять дівки з Воєнпобуту, що-що, а таке ти робити вмієш…

— Неформальна — значить, звичайний чоловічий костюм? — перебиває Роджер. Прикро, але такого нема. Зате є гарна перспектива цього вечора таки попастися. Вечірка, на якій буде (а) представник Операції «Зворотний вогонь» і (б) керівник Круппа, обов’язково має включати (в) принаймні одне вухо корпорацій, яким відомо про Сечополивальний Інцидент в офісі Клайва Моссмуна. Знав би Роджер, що надумали Бобер із дружками насправді!

Приходить він таки не сам: бере із собою матроса Бодіна, який домовився, щоб йому із Зони Панамського каналу (там робітники на шлюзах носять його як уніформу дивовижних папужно-тропічних поєднань жовтого, зеленого, лавандового, багряного кольорів) привезли зут-костюм неймовірного крою: загострені лацкани, либонь, укріплені піджачними вішаками, бо виступають далеко за межі самого костюма, під атласною сорочкою — пурпурове-на-пурпуровому — модний морячок носить реальний корсет, що стискає талію до граційних 42 дюймів, щоб дати змогу нап’ясти ну дуже приталений піджак, чиї п’ять розрізів спадають до колін, а тоді ярдами складок, наче кілт, на зад. Штани затягнуті ременем під пахвами і вшиті внизу мало не до десяти дюймів, тож, щоб засунути у них ноги, Бодіну доводиться використовувати приховані «блискавки» на холошах. Костюм блакитний, не костюмно-синій, а насправді БЛАКИТНИЙ — блакитно-блакитний! Хай би де він з’явився, його одразу помічають, на збіговиськах він буквально не зникає з поля зору і робить неможливою пристойну світську балачку. Костюм із тих, що змушують або розмірковувати про матерії настільки засадничі, як його колір, або ж почуватися легкодумним дурнем. Підривний, одне слово, костюм.

— Лиш ти і я, братухо? — каже Бодін. — Смаженим пахне, правда?

— Розумієш, — Роджер нездорово гмикає, йому щойно спало на думку, — навіть ґумові пуцьки брати не можна. Сьогодні доведеться працювати головою!

— А от якби я когось на мотоциклі послав до «Путці», щоб пригнав звідти бригаду босяків…

— Знаєш що? Ти втратив смак до пригод. Точно. Ти сильно змінився.

— Знаєш, братику, — це він так по-військово-морському: братухо, — зав’язуй, братухо. Тебе б у мої шкарбуни…

— Та я б, може, в них і був, якби там інші не були… такі… жовті мешти…

— От скромняга, — смаглявий воїн морських глибин шкрябає ороговілим пальцем межи ногами, наче полює на невловиму мандавошку, пускає хвилі по складках штанів, — такий веснянкуватий пацан з Альберт-Лі, Міннесота, на 69-й трасі, де межа швидкості — щодуху гнати цілу ніч, намагаючись освоїтися в Зоні, веснянкуватий хлопчина запхав англійську шпильку у корок і зробив контактну пружину, а тоді довго не засинав і слухав голоси від узбережжя до узбережжя, мені ще й десяти не минуло, і ніхто з тих голосів ніколи не радив встрявати у бандитські розбірки, братухо. Тішся, що ти такий наївний, Роджере, дождися першого європейського бандитського нальоту, вони люблять всадити три кулі — в пузо, голову і серце. В пузо, доганяєш? Тут пузо — не другорядний орган, братику, і добре б уже тобі це скумекати, доки не пізно.

— Бодіне, ти ж дезертирував? Це вишка, правильно?

— Менше з тим, все буде тіп-топ. Але я тільки гвинтик, не подумай, що я все знаю — я знаю тільки своє. Можу показати, як промивати кокс і брати пробу, можу на дотик за температурою сказати, чи камінець не підробка, бо фальшивий з тебе стільки тепла не вип’є, «скло — лінивий вампір», казали старі торговці, та-а ще бабло фальшиве можу вгледіти — як «Ш» на таблиці в окуліста, чи не найліпша зорова пам’ять у Зоні — моя… — І Роджер тягне його у піджаку-зуті разом із монологом на забаву до Круппа.

Увійшовши, Бодін найперше бачить струнний квартет, що має грати цього вечора. Виявляється, друга скрипка — Ґустав Шлябоне, досить частий і непроханий гість Зойре Буммера, напарник-наркоман, «Капітан Жах», як його з любов’ю, але досить влучно прозивають по всьому «Der Platz», — а на альті грає Ґуставів спільник, з яким вони наводять суїцидальну журбу буквально на всіх у радіусі ста метрів, якщо разом зайдуть до когось у гості (а хто це стукає і хихотить у вас під дверима, Фред і Філліс?), Андре Омнопон з пухнастими вусами а-ля Рільке і татуюванням Поркі на череві (це найостанніший писк, навіть у Внутрішній Зоні всі до одної американські дівчиська вважають, що воно прикольне). Цього вечора Андре та Ґустав — Внутрішні Голоси. Це тим більш дивно з огляду на те, що в програмі зазначений заборонений квартет Гайдна — Ор. № 76, так званий Квартет «Казу» соль-бемоль мінор, що отримав назву від частини «Largo, cantabile е mesto[645]», де Внутрішнім Голосам замість звичайних інструментів належить грати на казу, а це створює проблеми щодо динаміки для віолончелі та першої скрипки, в літературі таке толком і не описано.

— По суті, в деяких місцях мусиш переходити від спікато до détaché[646], — турчить Бодін до Корпоративної Дружини чи когось подібного дорогою через усю кімнату до столу з безплатними наїдками, на якому купами накладено закуски з омарів і канапки з каплуном, — смичком ніжніше, вище, розумієте, м’якше — а тоді добра тисяча вибухів від ррр[647] до fff[648], а навпаки — лиш один, отой самий, Єдиний… — Аякже, однією з причин заборони твору, крім усього іншого, стало згубне використання падіння від fff до ррр. Доторк мандрівної звукової тіні, Бреншлюс Сонця. Вони не хочуть, щоб таке слухали зачасто, принаймні, у розумінні Гайдна (дивний недогляд у поведінці високоповажного композитора): віолончель, скрипка, альт і дискантні казу, зібрані докупи, веселяться в одній мелодії, що скидається на пісню «Подивись, як я танцюю польку» з кінофільму «Доктор Джекіл і містер Гайд», аж раптом посеред такту казу змовкають цілковито, а Зовнішні Голоси кидаються витягувати немелодію, котра, як вважає традиція, репрезентує дух Сільських Дурнів XVIII сторіччя, що грають на нижній губі. Одне до одного. І це триває 20, 40 тактів, оце недоумкувате піцикато, уже гості Круппа починають рипіти оксамитовими кріслами на зігнутих ніжках, бібугбугбібугбуг — щось не дуже скидається на Гайдна, Мутті! Представники ІХТ і «General Electric» схиляють голови, намагаючись при свічках прочитати невеличкі програмки, дбайливо, від руки написані супутницею життя Утґардалокі, фрау Утґардалокі, тож ніхто достоту не знає, як її звати (а Штефан з цього тільки користає, бо всі тримаються з нею якось трохи насторожі). Вона — білява подоба твоєї померлої матері, якби ти її побачив вбрану у карбоване золото, побачив, як щоки заокруглюються надто високо і негарно, брови надто темні, білки надто білі, а в тому, що Вони так спотворили її обличчя, відчувається якась цілковита байдужість, яка зрештою стає справжнім злом, ти б її впізнав: це і є Наллін Слотроп перед першим мартіні, її дух тут, на Круппфесті. Як і її син Тайрон, але тільки тому, що наразі — самий початок Діви — він перетворився на обскубаного альбатроса. Обскубаного, хай йому трясця, — і пошарпаного. Розпорошеного по всій Зоні. Не знати, чи його колись знову іще «знайдуть» у загальноприйнятому сенсі, тобто «достеменно впізнаним і затриманим». Саме пір’я… надлишкові або відновлювані органи, «які спокусливо хочеться уподібнити «Hydra-Phänomen[649]», якби не цілковита відсутність ворожості….» — Наташа Раум, «Ділянки невизначеності в анатомії альбатросів», «Протоколи Міжнародного Товариства Сповідників Наукового Захоплення Нозологією Альбатроса», зима 1936-го, гарний журнальчик був, тої зими з цієї нагоди вони навіть надіслали кореспондента до Іспанії, є випуски, повністю присвячені аналізу світової економіки, і всі чітко співвідносяться з питаннями Нозології Альбатроса — чи належить так званий «Нічний Хробак» до Псевдо-Ґольдштрассової Групи, а чи варто його розглядати — адже ознаки майже тотожні — як віроломніший різновид Гебдомеріазіса Моппа?

[645] Повільно, співуче і сумно (іт.) (прим. пер.).

[646] Стакато (фр.) (прим. пер.).

[647] Найтихіше (іт.) (прим. пер.).

[648] Найгучніше (іт.) (прим. пер.).

[649] Феномен Гідри» (нім.) (прим. пер.).