Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Прокляття, відрізаний від свого полку, от-от хапнуть і спалять ці бандюки! Хай Бог милує, вони вже тут, неймовірні Тварюки біжать, зігнувшись, при світлі того, що G-5 називають містом, червоні й жовті тюрбани, пошрамовані наркоманські мармизи, згладжені, як капот «форда» 37-го року, такі ж несфокусовані очі, так само уникли Кармінного Молота…

«Форд» 37-го року — уник К. М.? Не клейте дурня, усі вони зрештою потрапляють на звалище!

Та невже, Розумнику[606]? Чом же їх стільки на дорогах?

Ну-у, отакої, е-е, містере Інформація, це ж-ж бо Війна, нових не випускають, то мусимо доглядати наші Старі Перевірені, щоб як цизорики, бо тут, у глибокому тилу, механіків лишилося обмаль, та-а ще ж запасатися бензином не треба, а ось цю наліпку «А» варто тримати у правому нижньому на видному місці…

Розумнику, малий ти дурню, знов подався у недолугу мандрівку в минуле, швиденько повертайся до стрілки, тут і розійшлися стежки. Он видиш людину? — у білому каптурі, поруділі черевики. З гарною усмішкою, якої ніхто не бачить. Ніхто не бачить, бо обличчя завжди в темряві, але він — хороша людина. Він — стрілочник, називається так, бо смикає за руків’я і переводить стрілку, і ми їдемо до Щастиграду, а не до Боливілля. Або «Der Leid-Stadt», як його звуть німці. Про Ляйдштадт складено паскудний віршик, написав один німець на ймення Рільке, але читати його не будемо, бо ми їдемо до Щастиграду, стрілочник про це подбав. Нічого особливого йому і робити не треба, важіль ходить дуже м’яко, орудувати ним просто, навіть ти зміг би, Розумнику. Якби знав, де корба. Але подивися, скільки зробив стрілочник, ледь ворухнувши важелем! — вирядив нас до Щастиграду, а не в Боливілль, бо знає, де стрілки і де важіль, — він єдина у своєму роді людина, що робить небагато, а відлуння йде по всьому світу. І тебе спрямував на правильний шлях, Розумнику. Як хочеш, то можеш собі й далі фантазувати, на ліпше, ти, видно, не заслуговуєш, але містер Інформація сьогодні в доброму гуморі і покаже тобі Щастиград. Почне з нагадування про «форд» 37-го року. Чому авто з лицем бандюги досі ганяє дорогами? Ти сказав «Війна», коли тарахкотів по стрілках не на ту колію, та Війна і була стрілкою. Га? Таки-так, Розумнику, правда в тім, що Війна зберігає речі живими. Речі. «Форд» — одна з таких речей. Історія про Фріців-і-Джапів — тільки одна, досить сюрреалістична версія справжньої Війни. Справжня Війна є завжди. Вмирання часом слабне, але Війна й тепер вбиває чималу кількість людей, просто нині робить це хитріше. Часто у спосіб наскільки складний, що навіть нам, на нашому рівні, простежити непросто, але правильні люди вмирають — так само, як і коли воюють армії. Ті, що після Початкової Підготовки підставляються під кулеметні черги. Ті, що не вірять у своїх Сержантів. Ті, що посковзуються і показують Ворогові миттєву слабкість. Такими війна не може скористатися, і вони помирають. Виживають правильні. Дехто, якщо люди не брешуть, навіть знає про свій короткий вік, але наполегливо діє саме так. Ніхто не знає чому, і було б дуже добре, якби вдалося усунути таких цілком і повністю — нікому не довелося б гинути на Війні. Правда ж, гарно ж було б, Розумнику?

А хай тобі грець, було б добре, містере Інформація! Ого, я-я щось ніяк Щастиграда не дочекаюся!

На щастя, чекати нема потреби. Налітає зі свистом якийсь башибузук, між його кулаками бринить натягнутий сіруватий шовковий шнур, завзята усмішка берімося-до-роботи, і тої ж миті з розщелини в руїнах виринає пара рук і саме вчасно хапає полковника своїми обценьками, а тоді тягне у безпечне місце. Злодюга падає на гепу і сидить, намагаючись розплутати мотузку, буркоче, от лайно, його навіть башибузуки часом роблять.

— Ви — під горою, — пояснює голос. Тут кам’яна печерна акустика. — Будь ласка, від цієї миті пам’ятайте про необхідність виконувати всі належні приписи.

Його провідник — якийсь присадкуватий робот, темно-сірий пластик з рухомими очима-фарами. Формою нагадує краба.

— У Давньому Римі був би Рак, — каже робот, — і в Кеноші також! — Потім з’ясується, що він страшенно полюбляє дотепи, яких ніхто не розуміє. — Це Випічна вулиця, — пояснює робот, — зверніть увагу на усміхнені обличчя всіх тутешніх будинків. — Вікна на другому поверсі — очі, штахет — зуби. А вхідні двері — ніс.

— Ска-а-а-жіть, — питає полковник, заскочений раптовою думкою, — а в Щастиграді коли-небудь сніжить?

— Що сніжить?

— Не викручуйтесь.

— Я викрут-хатнє винце з Вісконсину, — співає нахабна машина, — і ви б тільки бачили, як викручувалися санітарки! Що тут іще нового, Джексоне? — Приземкувате створіння ремиґає жуйку, якийсь різновид полівінілхлориду Ласло Джемфа, щось дуже в’язке, навіть випускає леткі молекули, які за посередництвом Osmo-elektrische Schalterwerke[607], розробленого «Siemens», передають кодом збіса близький відповідник біменівського лакричного смаку прямісінько у крабів мозок.

— Містер Інформація завжди відповідає на питання.

— І робить це так, що я навіть відповіді ставив би під питання. Чи тут сніжить? Певна річ, у Щастиграді сніжить. Якби не так, це не влаштувало б чимало сніговиків!

— Пригадую, у Вісконсині вітер дмухав просто уздовж доріжки, наче гість, який сподівається потрапити в дім. Надме снігу аж під вхідні двері, суцільні замети… Таке буває у Щастиграді?

— Ще як буває, — одказує робот.

— А хтось пробував відчиняти двері під час такого вітрюгану?

— Тисячі разів.

— Тоді, — б’є навідліг полковник, — якщо двері — це ніс будинку, і двері відчинені, та-а всі ті сніжно-білі кристали великою хмарою тягне з Випічної вулиці досередини…

— Ааггхх! — вигукує пластиковий робот і швидким кроком тупцяє у вузьку вуличку. Полковник залишається сам у брунатному і винно-витриманому районі міста: саманово-піщаникові кольори стін, дахів, вулиць, не видно жодного дерева, а хто це крокує назустріч по Шоколадештрассе? Ого, та це ж Ласло Джемф власною персоною, дожив аж до таких літ, зберігся, як той «форд-37» всупереч Світовим злетам і падінням, які у Щастиграді виглядають щонайбільше слабкими змінами в усмішці — від широко-перлової до журливо-серпанкової. Доктор Джемф має галстук-метелик кольору якоїсь прив’ялої сіруватої лаванди, барва для довгих помираючих надвечір’їв за вікнами оранжереї, мінорних lieder[608] про давноминулі дні, жалібних фортепіано, люлькового диму у задушливій вітальні, прогулянок уздовж каналів похмурими неділями… ось двоє чоловіків, точно і дуже ретельно прокреслених на цім надвечір’ї, дзвони з-за каналу пробивають час: ці люди прийшли дуже здалека, після мандрів майже нічого не пам’ятають, обоє тут з якоюсь місією, але жоден з них не знає про завдання іншого…

Аж тут з’ясовується, що електрична лампочка над полковниковою головою — та сама лампочка «Osram», під якою спав колись на лежанці підземної ракетної фабрики в Нордгаузені Франц Пьоклер. За статистикою (таку Вони пускають чутку), кожна n-тисячна електрична лампочка досконала, всі дельта-q нарощені ідеально, тому не варто дивуватися, що вона досі тут і не перегоріла. Втім, істина ще приголомшливіша — ця лампочка безсмертна! Вона світиться, власне, з двадцятих років, має старомодний дзьобик на кінчику і не така грушоподібна, як нинішні. Ох і багато чого розповіла б ця лампочка, якби вміла говорити — ну, щоправда, говорити вона таки вміє. Сьогодні вона диктує Педді МакҐоніґлу м'язові модуляції важеля, що мають петлю зворотного зв’язку за посередництвом Педді до генератора. Ось вона,

ІСТОРІЯ БАЙРОНА, ЛАМПОЧКИ

Так судилося, що «Tungsram» створив Байрона у Будапешті. Ймовірно, його одразу хапнув ас торгівлі — батько Ґьози Рожавьольдьї, Шандор, що контролював територію всієї Трансильванії і настільки було натуралізувався, що головний офіс уже пробирала параноя, мовляв, Шандор може на всі підприємства навести злі чари, якщо не дати йому того, що хоче. Як не дивно, але йому, торговцеві, дуже хотілося, аби син став лікарем, і це здійснилося, але так, видно, сталося, що погані хитровідьомські аури Будапешта в останню хвилю перенесли народження Байрона в «Osram», що в Берліні. Перенесли, так. Там справжній Рай для Лампенят, над котрим доброзичливо посміювався, наче то якесь кіно абощо, Великий Бізнес, ха, ха! Але не дозволяйте їм себе ошукати, бо передовсім це бюрократія, а Рай для Лампенят — побічне. Всі накладні витрати — так, з власної кишені Компанія оплачує квадратні ліги органді, великі бочки рожевої та блакитної Немовлячої Фарби «IG Farben», хандредвейти[609] хитрих сіменсівських Пустушок для Електричних Лампенят, надає Лампочкам-сисунцям форму для 110-вольтового струму без найменших втрат потужності. Так чи інак, Лампочкові хлопці займаються тим, що створюють видимість потужності, потуги супроти ночі, не беручи до уваги реальності.

Насправді Р. Д. Л. досить таки вбогий. З брунатних крокв звисає павутиння, час від часу на підлозі з’являється тарган, тож усі Лампенята хочуть перевернутися і на нього подивитися (як Лампочки, вони видаються цілком симетричними, Розумнику, але пам’ятай, що контакт у них на кінчику цоколя) й нумо у-гукати! аггг-ґакати! тьмяно присвічувати ошелешеному таргану, що сидить паралізований — так би й розчавив — на голих дошках, а тоді мчить, знову переживає жах несподіваного напливу струму з нізвідки під всевидющою Лампочкою високо над головою. У своїй невинності Лампочки-Малята нічогісінько не петрають в абреакції таргана — вони відчувають його страх, але не розуміють, що воно таке, їм просто хочеться з ним товаришувати — він цікавий і гарно ворушиться. Всі схвильовані, крім Байрона, який вважає решту Лампенят купою дурнів. Він безперестанку веде боротьбу за те, аби звернути їхні думки на щось значуще. Привіт, Малята, я Байрон-Лампочка! А ось і пісенька, що лунає ось так…

Уся біда в тому, що Байрон — стара-престара душа, ув’язнена у скляну світлицю Лампеняти. Він ненавидить це помешкання, лежання горілиць та очікування, поки тебе виготовлять, навіть нічого послухати у гучномовцях, окрім чарльстонів, а тоді час від часу звернення до Нації — хіба це життя? Байрон хоче вшитися звідси і чимсь зайнятися, годі й казати, що тут у нього загострюються різноманітні нервові розлади: Лампеняча Прілість, щось штибу корозії на гвинтовій різьбі, Лампенячі Кольки, гострий спазм високого опору десь у глибині витків вольфрамового дроту, Лампеняче Перенасичення легенів киснем, коли він буквально відчуває порушення вакууму, хоча органічних підстав для такої підозри нема…

Коли зрештою надходить День Мобілізації, будьте певні, Байрон тріумфує. Довший час він виношував справді божевільні й надзвичайно грандіозні плани — він організує всі Лампочки й, уявіть собі, заручиться політичною підтримкою в Берліні, він уже починає петрати в Тактиці Стробування, лишилося тільки виробити навички (це майже йога) вмикатися і вимикатися з частотою, близькою до альфа-ритму людського мозку, а тоді можна досягти навіть епілептичного нападу! Направду. Байрон під кроквами своєї палати мав видіння, 20 мільйонів Лампочок по всій Європі починають світити у певному синхронізованому ритмі, заданому одним з багатьох його агентів у Мережі, і всі ці Лампочки починають стробувати разом, люди борсаються у 20 мільйонах кімнат, як риби на березі Досконалої Енергії… Увага, люди, це для вас пересторога, наступного разу дехто з вас таки вибухне. Ха-ха. Так, ми спустимо на вас наші загони камікадзе! Чули про Киргизьке Світло? Так от це — навіть не гепа світляка порівняно з тим, що ми… ой, ви не чули про… ну, тоді шкода. Тому що кілька Лампочок, скажімо, мільйон, якихось 5 відсотків від нашої кількості, більше ніж прагнуть спалахнути одним грандіозним вибухом, а не перечікувати терпляче задумані проєктом години… тож Байрон мріє про свій Партизанський ударний загін, хоче зацідити Герберту Гуверу, Стенлі Болдвіну[610], всім тим виродкам, простісінько межи очі єдиним скоординованим спалахом…

Але Байрон прокидається, і то дуже неприємно! Організація вже існує, але то людська організація, відома як «Phoebus», міжнародний картель електричних лампочок з осідком у Швейцарії. Гóловно підпорядковується «GE International», «Osram» та «Associated Electrical Industries of Britain», якими, своєю чергою, на 100, 29 і 46 відсотків відповідно володіє американська «General Electric Company». «Phoebus» фіксує ціни і визначає довговічність усіх лампочок світу, від Бразилії до Японії та Голландії (хоча «Philips» у Голландії — скажений собака картелю, будь-якої хвилини готовий зірватися і завдати страхітливої шкоди всій великій Комбінації). Беручи до уваги такий стан загального пригнічення, новонародженій Лампо-Малечі, здається, нема іншої ради, як починати з низів.

Але наразі «Phoebus» не знає, що Байрон безсмертний. Свою кар’єру він починає з винятково жіночого опійного кубла у Шарлоттенбурзі мало не на очах статуї Вернера Сіменса, палаючи в канделябрі з багатьма іншими лампочками, що стали свідками наймлосніших форм Республіканського декадансу. Він запізнається з усіма лампами закладу: Беніто-Лампа із сусіднього канделябра планує втечу, тоді ж бо як Берні — далі коридором, у туалеті — завжди має напоготові безліч анекдотів про урологію, а його мама Бренда в кухні розповідає про кукурудзяні галушки з гашишем, про дилдо з приспособою для перекачування струменів опійного оргазму у капіляри матки, про молитви до Астарти і Ліліт, королеви ночі, про досягання істинної Ночі Іншого, ти холодна і гола на лінолеумній підлозі після багатьох днів без сну, тож мрії та сльози стають природним станом…

[606] Англ. «Skippy». 9-річний допитливий хлопчик, персонаж коміксової стрічки, яку друкували з 1923 року.

[607] Осмоелектричний централізаційний апарат (стрілок і сигналів) (нім.) (прим. пер.).

[608] Пісні (нім.) (прим. пер.).

[609] Англ. hundredweight від hundred — сто та weight — вага. Неметрична одиниця вимірювання маси в США та Великій Британії. Розрізняють американські та англійські хандредвейти.

[610] Британський прем'єр-міністр (1923–1929, 1935-1937).