— Річ у тому, — Слотроп вигадує на ходу, — що я координую розвідку, — хай би що це означало, — у таких операціях. Я тут, щоб провести рекогносцирування ворожих позицій.
— Ворога — це точно, — киває Чикліц. — Там у них зброя є, і все інше. А чорногузому довірити можна хіба мітлу!
Марві насупився.
— Але ж ви не думаєте, що ми підемо туди з вами. Можемо підказати, як тудой дістатися, товаришу, але то дурня — пхатися самому. Почекали б до вечора. Вихід же заплановано на північ? То могли б і дочекатися.
— Для мене важливо зібрати необхідну інформацію завчасно, — байдуже обличчя, байдуже обличчя, добре, добре… — Не мені вам розповідати, наскільки це важливо… — багатозначна пауза Луґоші, — …для всіх нас.
Так він отримав вказівки, як знайти Шварцкомандо, а тоді його ще й підкинули до міста, де підприємці підчепили парочку Хтивих Фройляйн і рушили забавлятися аж до рання. Слотроп стоїть у струмені вихлопу і бурчить: «Наступного разу тортом не відбудешся, потолоч засрана».
Упродовж години він пішки добирається до табору — широким лугом, його колір поступово глибшає, наче зелена барва потекла і просочилися глибоко у ворс… Слотроп помічає тінь кожної травинки, що тягнеться на схід… чисте, молочного кольору світло дзвіновидною кривою підноситься над сонцем, воно вже майже сіло, прозора біла плоть міниться через численні відтінки блакитного, від зеленуватого аж до темно-сталевого у зеніті… навіщо він тут, навіщо це робить? Невже він, як та полярна Урсула, втручається в чужу колотнечу, хоч має бути… а де він має бути… ну…
Аякже! А що там з «Imipolex G», із Джемфом, та-а ще із «S-Gerät», він же крутий розслідувач, піде сам-самісінький, наперекір усьому, помститься за друга, якого Вони вбили, поверне собі документи і знайде таємничу залізяку, ну, тепер це ТОЧНО-ЯК
ШУК-АААТИ-ГОЛКУВ-КОПИЦІ-СІІІІ-НА!
Шшшш — шукатищось зіткане з місячних променів,
(Десь) маєш бути тииии!
Кроки шепочуть у бур’яні та луговій траві, він здушено мугикає, високо піднята голова, як у Фреда Астера, розмірковує над тим, чи великі шанси коли-небудь знайти Джинджер Роджерс ще по цей бік такої приємної смерті…
Аж тут відскок — ні ні, постривай, тепер ти мусиш усе планувати тверезо, розглядати варіанти, зважувати цілі, визначатися з метою у критичній поворотній точці свого…
Йа — та-та, ШУКАТИ ГОЛКУ В…
Нініні годі, Джексоне, досить вар’ята грати, зосередься… Отже, «S-Gerät» — гаразд, якщо знайду «S-Gerät», то як до нього в’яжеться Джемф, якщо я це з’ясую, так так тепер іміполекс…
— пошукати (гм-м) сільничку для шафрану…
Йой…
Приблизно тоді, наче на чиєсь палке бажання, небо перекреслює єдиний стібок голки: перша зірка.
Нехай би хоч застеріг їх вчасно.
Вони налітають на Слотропа серед дерев — жилаві, бородаті, чорні — й тягнуть до багать, де хтось грає на калімбі з резонатором із уламка німецької сосни і язичками, зробленими з ресор розтрощеного «фольксваґена». Жінки у білих бавовняних спідницях із темно-синіми квітами на подолі, білі блузки, прикрашені тасьмою запаски і чорні хустки — пильнують каструлі та миски. Дехто носить на шиї намисто із шкаралупи страусових яєць, на них ножем видряпано щось червоне і синє. Над вогнищем на дерев’яному рожні смажиться великий шматок яловичини, з якого скрапує жир.
Енціана нема, але є Андреас Орукамбе, напружений, як дротина, у моряцькому светрі й армійських робочих штанях. Він пам’ятає Слотропа.
— Was ist los?
Слотроп розповідає.
— Мають бути опівночі. Не знаю, скільки їх буде, але вам ліпше вшиватися.
— Та мабуть. — Андреас усміхається. — Ви голодні?
Вечеряють і сперечаються — піти, а чи лишитися. Це не ухвалення тактичного рішення, як Слотропа навчали у школі офіцерів, схоже, тут вдаються до інших міркувань, до чогось такого, що зонгереро знають, а Слотроп — ні.
— Маємо йти, куди йдемо, — пізніше пояснює Андреас. — Куди Мукуру хоче, щоб ми йшли.
— Ага. Ага, а я гадав, що ви тут шукаєте щось таке, що всі шукають. А 00000?
— Вона у Мукуру. Він її ховає там, де хоче, щоб її знайшли.
— Послухайте, я дещо знаю про «S-Gerät». — І викладає історію Ґрети Ердманн: Пустище, переробний завод, Блікеро…