Добра фрау схиляється до Слотропа в ногах ліжка: її око — яскраве і зухвале, як у папуги, велика біла опуклість ока — на кронштейнах старих кощавих кінцівок, чорна хустина над скруткою помпадура — у жалобі по ганзейських мерцях під хитавицею залізних армад, під хвилями Балтики, сірими, покраяними кілями кораблів, мертві лежать під флотами хвиль і преріями моря…
Потім нога Ґергардта фон Ґьолля штурхає Слотропа — анітрохи не ніжно. Сонце зійшло, всі дівчата пощезли. Отто з бурчанням орудує на палубі мітлою та шваброю, вичищає вчорашнє мавпяче гімно. Свінемюнде.
Стрибун у бадьорому настрої:
— Яйця і кава у рубці, ходімо, ми відпливаємо за 15 хвилин.
— Знаєте, от тільки не кажіть отого свого «ми».
— Але мені потрібна ваша допомога. — Сьогодні Стрибун-Шпрінґер у костюмі з тонкого твіду, чисто Севіл-роу, як на нього шито…
— А Неррішу була потрібна ваша.
— Ви не розумієте, що кажете. — Його крицеві очі ніколи не програють, сміх із субтитром «Погодимося з дурнем» дуже Mitteleuropäisch[520] і безрадісний. — Ну нехай, гаразд. Скільки хочете?
— Усе має ціну, еге ж? — він не у шляхетність бавиться, ні, але сталося так, що він саме подумав про ціну, про свою ціну, тому розмові потрібна прокладка, розмові треба передихнути й іти далі.
— Геть усе.
— Про що угода?
— Дрібне піратство. Заберіть для мене один пакет, а я вас прикрию. — Дивиться на годинник, трохи переграє.
— Хочу у відставку. Влаштуйте мені це, і я з вами.
— Що? Відставку? Вам? Ха! Ха! Ха!
— Смійтесь частіше, Шпрінґере. Вам пасує.
— Яка відставка, Слотропе? Може, почесна? А-а-ха! Ха! Ха! — Як і Адольфа Гітлера, Шпрінґера злегка тішить те, що німці називаються Schadenfreude — радість від чужої невдачі.
— Не клейте дурня, я серйозно.
— Певна річ, Слотропе! — Знову смішки.
Слотроп чекає, спостерігає, висмоктує яйце, хоча цього ранку зовсім не почувається хитруном.
— Бачте-но, Нерріш, саме він, сьогодні мав піти зі мною, а тепер вся надія на вас. Хех. І де ви хочете отримати оту — ха — оту свою відставку?
— У Куксгафені. — Останнім часом у Слотроповій голові почала крутитися туманна фантазія про те, як він міг би налагодити зв’язок із людьми з Операції «Вогонь у відповідь» у Куксгафені — а раптом допоможуть виборсатися. Вони, здається, лишилися єдиними серед англійців, хто ще має стосунок до Ракети. Він уже знає, що з цього нічого не вийде. Домовляється зі Шпрінґером про зустріч.
— Підходьте у місце під назвою «У Путці». Це на Дорумському шляху, місцеві бариги вам підкажуть.
Отже, знов у море — повз мокрі обійми хвилерізів, у Балтику, з гребеня на гребінь, у піну за чередою хвиль, які граються веселим піратським барком, навперейми дню, уже шквалистому і різкому, і що далі, то гірше. Шпрінґер стоїть біля рубки, репетує всередину, перекрикуючи шум бурхливого моря, яке перекочує хвилі через ніс і заливає палубу.
— Що скажете, куди йде?
— Якщо на Копенгаген, — обвітрене обличчя фрау Ґнаб, вічні зморшки від усмішок навколо очей і рота сяють, немов сонце, — то має годину фори…
Видимість уранці низька, тож берегів Узедома не видно. Шпрінґер підходить до Слотропа біля леєрів — той дивиться в нікуди, вдихає задушливі пахощі сірої мряки.
— З ним усе гаразд, Слотропе, і не в таких бувальцях бував. Два місяці тому в Берліні ми напоролися на засідку біля самісінького «Чикаго». Він пройшов крізь перехресний вогонь трьох «шмайсерів» і запропонував нашим конкурентам домовитися по-хорошому. Ані подряпинки.
— Шпрінґере, його там обложила половина російської армії.
— Вони його не вб’ють, бо знають, хто він такий. Працював у наведенні, у Шіллінґа був найкращим, про інтегральні схеми знає більше, ніж будь-хто за межами Ґарміша. Росіяни пропонують фантастичні зарплати — ліпші, ніж американці, — вони дозволять йому лишитись у Німеччині, працювати у Пенемюнде або в «Міттельверк», як і раніше. Він може навіть утекти, якщо захоче, на такий випадок маємо дуже хороші зв’язки…
— А раптом його таки застрелили?
[520] Середньоєвропейський (нім.) (прим. пер.).