Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Навряд. Не повинні.

— Шпрінґере, це вам, трясця, не кіно.

— Наразі не кіно. Ну, може, не зовсім кіно. Насолоджуйтесь, поки є нагода. Настане день, коли плівка стане настільки швидкою, а техніка — настільки компактною, що можна буде в кишеню покласти, і продаватиметься за доступною для загалу ціною, відпаде потреба у софітах і в операторських кранах, ну, а тоді… тоді… Гляньте праворуч, ми наближаємось до фантастичного острова Рюґен. Його крейдяні скелі яскравіші за небо, у протоках і серед зелених дібров висне паморозь, уздовж пляжів пливуть латки туману.

Наш капітан, фрау Ґнаб, прямує до Ґрайфсвальдер-Боддена, хоче прочесати протоки в пошуках здобичі. За годину (великі плани старої зловмисниці супроводжує комічне соло на фаготі, вона цмулить з каністри якусь лоботомічно-жахливу картопляну брагу, рукавом втирає рота, відригує) безплідних пошуків наші сучасні пірати знову виходять у море й ідуть повз східне узбережжя острова.

Накрапає дрібний дощик. Отто натягує дощовик і дістає термос із гарячим супом. Небом сунуть хмари, десятки відтінків сірого. Великі розмиті купи каміння, круті скелі, струмки у глибоких ущелинах, зелених і сірих, та ще білі крейдяні шпилі під дощем, і все плине повз — Stubbenkammer[521], Королівський Трон і праворуч, нарешті, мис Аркона, де об підніжжя скель розбиваються хвилі, а вгорі над білокорими стовбурами гойдаються крони дерев… Давні слов’яни спорудили тут святилище Світовида — бога війни та родючості. Старий Світовид займався своїми справами під цілою низкою псевдонімів! Триголовий Триглав, п’ятиголовий Поревіт, СЕМИликий Руґевіт! Розкажіть це своєму шефу, коли зайде мова про «одна голова — добре»! Отже, Аркона повільно плине з правого борту…

— Он вони, — вигукує Отто з даху рубки. Аж ген-ген, далеко-далеко з-за Віссоу-Клінкена (бліда вапняна відмичка, якою Провидіння намагається сьогодні відчинити світлицю Слотропового серця), ледь видний під дощем, похитується невеличкий білий привид кораблика…

— Візьми напрямок, — фрау Ґнаб хапається за штурвал і твердо впирається ногами в палубу. — Потрібен зустрічний курс! — Отто присідає біля пелоруса, тремтить.

— Тримайте, Слотропе.

«Люґер»? Коробка з патронами?

— Що за…

— Сьогодні вранці отримав разом з яйцями.

— Ви нічого такого не казали…

— Він може трохи розхвилюватися, але він реаліст. Ми з вашою любою Ґретою знали його ще з часів Варшави.

— Шпрінґере, скажіть, Шпрінґере, що це за судно? — Шпрінґер передає йому бінокль. Витонченими золотими літерами понад золотим шакалом на примарно білому носі — вже знайома назва. — Га… аразд. — Намагається крізь дощ глянути Шпрінґеру у вічі, — ви знали, що я був на борту. І тепер мене підставляєте, так?

— Коли це ви були на борту?

— Та годі вам…

— Слухайте… за пакетом сьогодні мав піти Нерріш. Не ви. Про вас ми навіть не знали. Вам що, у всьому ввижається змова? Росіян я не контролюю, і його я не здавав…

— А з безневинністю ви сьогодні не перебрали?

— Досить гризтися, дýрні! — репетує до них фрау Ґнаб. — Готовність!

«Анубіс» гойдається від носа до корми лінивою примарою, і поки вони зближуються, чіткішим не стає. Шпрінґер бере з рубки гучномовець і реве на все горло:

— Доброго дня, Прокаловскі, прошу дозволу піднятися на борт.

У відповідь — постріл. Шпрінґер падає на палубу, дощовик жовтим язиком ляскає на його спині, а гучномовець дивиться вгору, ловить розтрубом дощ.

— Доведеться без дозволу… — Помахом руки підкликає Слотропа: — Готуйся перестрибнути на борт. — До фрау Ґнаб: — Беремо на абордаж.

— Чудово, тільки, — досить одного погляду на злісний оскал, що спалахує на обличчі матусі Отто, і вже зрозуміло, що сьогодні вона вийшла в море не за гроші, — коли мені їх, той… таранити?

У морі сам на сам з «Анубісом». Слотроп починає неприємно пітніти. Золоте скелясте узбережжя Рюґена — тло всього дійства — здіймається й опадає під натиском шквалу. Цонґґґ — ще один постріл б’є у корпус.

— На таран, — велить Стрибун. А буря розійшлася не на жарт. Звеселіла фрау Ґнаб мугикає щось крізь зуби, крутить штурвал — шпиці мерехтять, ніс розвертається і цілиться у мідель-шпангоут. Налітає блідий борт «Анубіса» — невже фрау хоче його прохромити, як паперовий барабан? За ілюмінаторами видно обличчя, куховарка біля камбуза чистить картоплю, а на мокрій від дощу палубі спить якийсь п’яний у сурдуті й ковзає в такт похитуванню судна… ах — ja, ja, величезна синя квітчаста миска з накришеною картоплею у неї під ліктем, ілюмінатор, відлиті з чавуну квіти на спіралі лози пофарбовані білим, з-під раковини легкий запах капусти і ганчір’я для миття посуду, вузлик фартушка туго і затишно зав’язаний на спині, і ягнятка біля ніг, ox, ja, маленька, он іде маленька — ах — он іде оніде МАЛЕНЬКА — АХХХ…

ОТТО! Б’є своїм суденцем в «Анубіс», богоненависне, оглушливе Отто…

— До бою! — Шпрінґер на ногах. Проколовскі відвертає і додає ходу. Фрау Ґнаб знову наздоганяє яхту з правого борту, йде у кільватері. Отто подає абордажні гаки, що віддавна на ганзейській службі, залізні, зі слідами ударів, але на вигляд цілком годящі, а Мутті тим часом дає повний уперед. На «Анубісі» під навіси повиходили пари — подивитися на розвагу, показують пальцями, сміються, весело вимахують руками. Дівчата з голими грудьми, з яких скрапують краплі дощу, посилають поцілунки рукою, а оркестр грає Ґай-Ломбардове аранжування «Бігаю між краплями дощу».

Слизьким трапом підіймається просолений, флібустьєрський Слотроп, тягне за собою абордажний гак, попускає линву і не зводить з Отто очей — розкрутити, кинути, як ласо, ррраз — і по всьому. Шпрінґер з Отто на баку і на кормі також закидають гаки, тягнуть до себе, поки судна вдаряються, відскакують, знову б’ються… але «Анубіс», ніжнобілий, уповільнив хід, потягнувся, дозволив… Отто протягує канат через передній клюз і навколо різьбленого поруччя яхти — біжить на корму, тенісні туфлі чвакають, лишають ребристі сліди, їх змиває дощем, кріпить канат і там. Реве щойно створена ріка, біла і несамовита, тече назад поміж двома суднами. Шпрінґер уже на головній палубі яхти, Слотроп запихає «люґер» за ремінь штанів і кидається слідом.

Класичним гангстерським кивком Шпрінґер вказує головою на місток. Слотроп продирається крізь простягнуті руки, привітання ламаною російською й алкогольні випари до трапа лівого борту — лізе, поволі пробирається на місток. Прокаловскі сидить собі на капітанському стільці і палить Шпрінґерову ami[522], зсунувши кашкет на потилицю, а сам Шпрінґер саме підходить до кульмінаційного моменту німецького сортирного анекдоту зі свого розмаїтого репертуару.

[521] Палата Пнів (нім.) (прим. пер.).

[522] Американська (сигарета) (нім.) (прим. пер.).