Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Злі ви, — супиться вартовий, якось метушливо знімаючи «дегтярьова». Слотроп відсахується і швидко та звично б’є у пах, не влучає, але вибиває автомат, за яким одразу ж пірнає Нерріш,

— Звірі, — скімлить росіянин, — гидота ви падлючна, — і тікає у ніч.

— Дві хвилини, — Нерріш уже всередині. Слотроп вихоплює в нього автомат і, прискорюючись, біжить коридором слідом за ним. По бетону вниз до металічних дверей, кроки лопотять частіше, різкіше: чують, як за дверима співає Шпрінґер, потім щось белькоче, ніби п’яний. Слотроп знімає автомат із запобіжника, Нерріш вривається досередини. За дверима сидить гарненька білявка з допоміжної служби в чорних чобітках та окулярах у сталевій оправі і стенографує все, що чує від Шпрінґера, — той гордовито спирається на холодну трубу водогону, яка на висоті чотирьох футів тягнеться навколо всієї кімнати.

— Киньте олівець, — наказує Слотроп. — Так, де майор Ждаєв?

— На нараді. Якби ви сказали мені своє прізвище…

— Наркота, — верещить Нерріш, — його накачали наркотою! Ґергардте, Ґергардте, скажи щось!

Слотроп упізнає симптоми.

— Амітал натрію, нічого страшного. Ходімо.

— Гадаю, майор повернеться з хвилини на хвилину — вони нагорі, курять у караулці. У вас є номер, за яким він зможе передзвонити?

Слотроп підліз під одну Шпрінґерову пахву, Нерріш — під другу, коли хтось загупав у двері.

— Курять? А що курять?

— Сюди, Слотропе.

— Ого. — Вони швидко затягують Шпрінґера в інші двері, їх Слотроп бере на засув і підпирає важкою шафою з документами, тоді цуплять Шпрінґера вгору сходами у довгий прямий коридор, там горить якихось шість-сім лампочок, а в проміжках між ними дуже темно. Обабіч по стінах від підлоги до стелі зміяться товсті джгути контрольних кабелів.

— Нам гаплик, — хрипить Нерріш. До контрольного бункера ще добрих 150 ярдів, а сховатися ніде, хіба що в темних прогалинах між лампочками. Цим голубкам вистачить однієї довгої черги.

— Вона нічого не шолопає, та швидкобаба, — волає Ґергардт фон Ґьолль.

— Спробуй сам іти, — Слотроп наляканий до всирачки, — давай, хлопче, бо зараз нас злапають!

За ними стугонить і відлунює гупання. Приглушена автоматна черга. Ще одна. Раптом у двох озерцях світла матеріалізується Ждаєв, повертається до кабінету. Поруч із ним приятель, який усміхається широчезною сталевою усмішкою, побачивши за сорок ярдів Слотропа. Слотроп випускає з рук Шпрінґера і біжить до наступної світлої плями, зброя напоготові. Росіяни збентежено кліпають очима.

— Чичеріне! Агов!

Стоять лицем одне до одного, кожен у своєму колі світла. Слотроп згадує, що має перевагу. Трохи винувато посміхається, наставляє на них автомат, підходить ближче. Після дискусії, що видається задовгою, Ждаєв і Чичерін погоджуються підняти руки.

— Ракетмене!

— Добридень.

— Що це ви робите у фашистській формі?

— Ваша правда, ліпше подамся у Червону Армію. — Нерріш притуляє Шпрінґера до гладких кабелів, обтягнених лискучою ґумою і сріблистою сіточкою, а тоді заходиться допомагати роззброювати росіян. У тунелі позаду солдати продовжують вибивати двері.

— Ви не роздягнетеся, хлопці? Слухайте, Чичеріне, а як вам мій гашиш?

— Ну, — знімаючи штани, — ми в будці нагорі саме трохи курнули… Ракетмене, ви, як завжди, дуже вчасно питаєте. Ждаєв, правда ж, він просто неперевершений?

Слотроп вилазить зі смокінга.

— Тільки дивіться, друже, стояка не зловіть.

— Я серйозно. Це ваш Schwarzphänomen[506].

— Не клейте дурня.

— Ви навіть не знаєте, він вас веде, а мій завжди намагається мене ухекати. Ось чим треба обмінятися, а не формою.

[506] Чорнофеномен (нім.) (прим. пер.).