РІШАР: Пристрасть приходить і йде — а почуття залишаються. Як і приязнь, яку я відчуваю до тебе, захоплення тобою, ніжність... Хтозна?
ДІАНА: Дійсно, хтозна!
РІШАР: Я ж і кажу — хтозна? Я ж можу навіть знову закохатись у тебе.
ДІАНА: Невже? І що тоді?
РІШАР: Тоді я був би найщасливішим чоловіком на світі.
Він не відводить від неї очей. Вона збентежено тремтить і, щоби зібратися з силами, підходить до програвача.
А він іде за нею, зацікавлено нахиляється.
РІШАР: А ти?
ДІАНА: Що — я?
РІШАР: Якби повернулося кохання? Що ти відчувала б до мене?
ДІАНА: О... (Упевнено.) Гадаю, воно не повернеться ніколи!
РІШАР (вражений): Але чому?!
ДІАНА: Ти будеш єдиною моєю лихоманкою, єдиною пристрастю у моєму житті. І оскільки піддатися комусь мені складно, напевно, я вже ніколи не відпущу себе.
РІШАР: Та ти жартуєш! Хочеш сказати, що вже ніколи не покохаєш?
ДІАНА: Ні.
РІШАР: Ні мене, ні когось іншого?
ДІАНА: Так, як я кохала тебе... Ні. Більше нікого. Ніколи.
Вона натискає на кнопку — і назовні виривається шалена мелодія. Таке враження, ніби вона його зневажає.
Зворушений Рішар хоче якось відреагувати, однак йому бракує слів.
Діана ж, своєю чергою, робить кілька легких па. І весело заявляє:
ДІАНА: Та й навіщо, до речі? Хоч кохай, хоч не кохай — рано чи пізно це почуття мине. (І з силуваною усмішкою додає.) Ще шампанського?
РІШАР (з такою самою силуваною радістю): Авжеж, ще шампанського!
І він квапиться наповнити келихи вином.
РІШАР (глузливо): А ти унікальна жінка, Діано, справді, унікальна жінка! Завдяки тобі ми уникнемо дріб’язку й ницості, якими повниться людське життя.
Вони цокаються.
РІШАР (щиро): Ніколи ти не здавалася мені такою вродливою і розумною, як сьогодні!
ДІАНА (уриває його): Цить! Досить зізнань у коханні... нам обом добре відомо, до чого це веде!
РІШАР: Справедливо!
Заходить мадам Поммере.
РІШАР: Доброго вечора, чарівна пані!