РОДІКА (зневажливо): Її тут «інтелектуалкою» кличуть. Повія, яка годинами може читати напам’ять вірші! Уявляєте, як це корисно у нашій роботі?
ДІАНА: Давно не бачила такої вроди.
РОДІКА (похмуро): Справді? Ви думаєте, як і решта клієнтів!
ДІАНА: Яка ж вона сумна...
РОДІКА: І добре! Хоч щось від неї відштовхує...
ДІАНА (замислено): Представите нас?
РОДІКА (здивовано): «Представити»? (Знизує плечима.) Гей, Еліно! Ходи сюди. Ходи сюди, Еліно! Хутчіш!
Дівчина й оком не веде.
Родіка й Діана підходять до неї.
РОДІКА: Представляю тобі мадам Поммере, депутатку, вона про нас пише звіт, аби політики потім поліпшили нам життя. Привітайся з нею!
ЕЛІНА (байдуже): Доброго вечора, мадам.
ДІАНА: Доброго вечора.
Діана марно намагається спіймати погляд Еліни.
РОДІКА: Я сказала, що ти знаєшся на віршах. Стільки віршів знати напам’ять! А вивчила ти їх у Румунії.
Еліна стоїть з таким самим байдужим виглядом.
РОДІКА: Покажи їй!
ЕЛІНА: Я втомлена.
РОДІКА: Слухай, ти, мерзото, ану покажи швиденько, щоби вона розуміла, що в Румунії є і такі, як ти!
ЕЛІНА: Я живу не в Румунії.
РОДІКА: Ах ти ж тупа корово! Буде ж добре, якщо одна з нас покаже, що теж знається на культурі. Це лише допоможе справі.
ЕЛІНА: Я — стомлена!
РОДІКА: Яка ж ти вперта! (До Діани.) Вибачте їй, мадам. Коли вона тільки пішла до університету в Бухаресті вивчати літературу, якісь «добрі люди» запропонували їй взяти участь у програмі о-пер у Франції, пообіцявши, буцімто вона зможе вступити тут до університету, відкрити для себе Париж, книгарні, бібліотеки, театри... Та щойно вона спустилася з літака, її зґвалтували, побили, відібрали документи та виставили на тротуар. Класика!
ДІАНА (обурено): Треба скласти заяву!
Еліна ще нижче опускає голову. Родіка відповідає за неї:
РОДІКА: Як скласти заяву, коли в тебе немає документів? Коли ти — нелегал? Коли усвідомлюєш, що, коли про це дізнаються, то виконають погрози?
ДІАНА: Які погрози?
РОДІКА: Привезти до Франції її молодшу сестричку і також поставити на тротуар! Класика!
Еліна, почувши це, робить різкий рух, що виказує її пригнічений стан, та миттю опановує себе і абстрагується від дійсності.
Діані ця історія припадає до серця.
ДІАНА: Це просто жахливо! Я докладу всіх зусиль, аби вам допомогти! Мій звіт буде дуже красномовним, я донесу його до всіх, послідовно, крок за кроком, від комісії до комісії, він потрапить до кулуарів Національної асамблеї — і я не заспокоюся, поки не примушу їх до реформи, до поліпшення!.. І повірте мені: це не хвастощі і не передвиборчі обіцянки!