ЕЛІНА: Та звісно! Які будуть ваші умови?
ДІАНА: Мої умови? Ні, умов не буде. Хочу попросити про послугу. Дуже важливу послугу.
Діана на мить замовкає, обмірковує свої слова, веде далі вже твердо:
ДІАНА: Одній людині треба подарувати щастя.
Румунки приголомшені.
ДІАНА: Мені треба, щоб один чоловік захопився Еліною. І щоб між ними утворився зв’язок.
ЕЛІНА: Однак...
РОДІКА: Навіщо?
ДІАНА: Бо я кохаю цього чоловіка.
РОДІКА: Тепер я розумію ще менше.
ЕЛІНА: Можу запевнити вас, мадам Поммере, що я також не можу збагнути, чому...
Діана жестом просить їх замовкнути. Ледве даючи раду збентеженню, вона намагається пояснити:
ДІАНА: Кілька тижнів тому Рішар, мій коханий, поскаржився на біль у спині. Його обстежили. Офіційно це обстеження нічого не виявило. Насправді ж знайшли рак. Такої просунутої форми, що не варто навіть вживати ліки — це не дасть ефекту і тільки засмутить хворого. Рішарові про це невідомо. Він думає, що це фантомний біль, і не здогадується про те, що на нього чекає. За словами лікаря, йому залишилось усього кілька місяців. Менше року.
Румунки починають відчувати симпатію до Діани.
ДІАНА: Через кілька днів після того, як лікар повідав мені цю таємницю, Рішар заявив, що залишає мене.
ЕЛІНА: О, ні!
ДІАНА: На жаль, так.
РОДІКА: Усі чоловіки однакові!
ДІАНА: Що ви робили б на моєму місці, га? Можливо, слід було крикнути: «Ні, нам не варто розходитись, ти ж скоро помреш, тому залишайся, бо без мене сконаєш самотньо в агонії»? Так, га? Я промовчала...
Румунки схвально кивають. Схвильована Діана тремтить.
ДІАНА: Я навіть набралася сміливості й запропонувала йому залишатися друзями! (Раптом ніби шаліючи.) Друзі! Ніби мені достатньо буде дружби з чоловіком, якого я так пристрасно кохала! (Оговтується.) Кохаю і досі...
Збентежена Діана обертається до румунок.
РОДІКА: А він залишив вас заради іншої?
ДІАНА: Ні.
РОДІКА: А чому?
ДІАНА: Через втому... і звичку...
ЕЛІНА: Це ж тому, що він хворий! Ви маєте знову завоювати його!
ДІАНА (твердо): Ні. Точно не після того, що він мені сказав.
Їм стає зрозуміло, що гордість Діани вражено, тому наполягати немає сенсу.
ДІАНА: І тут мені потрібні ви! Еліно, ваше обличчя неможливо забути, воно не може не викликати бурю емоцій. Коли я побачила вас, то інтуїтивно відчула — хтозна, може я й помилилась, звичайно, — відчула, що Рішар біля вас усією душею впадатиме! Тому я вирішила подарувати вам щастя, відчуття щастя, ілюзію щастя. (Вона підходить до Еліни.) Благаю вас — зустріньтеся з ним, зіграйте комедію зваблення! Якщо це спрацює, ви прикрасите останні миті його життя! Так він не сконає сам, без чарівної жінки поруч. Благаю, Еліно, погоджуйтеся!