ДІАНА (зупиняється, шокована, на місці): То минув уже майже рік?! (Опановує себе, повертається до спільних па.) І чому ж ти почувався винним?
РІШАР: Я почувався винним у тому, що роками переконував тебе покохати мене, а коли щастя врешті засяяло на обрії, коли ми стали майже однаково думати, коли з’явились однакові бажання — кохання із мене випарувалося.
ДІАНА: Можливо, ти міг кохати мене лише тоді, коли я не кохала тебе?
РІШАР: Ні, я ніколи не був таким щасливим, як у час наших розділених почуттів — у цьому я тобі присягаюсь!
Він заявляє це палко, міцно притискаючи її до себе. Таке враження, ніби він зараз поцілує її.
Збентежена Діана ледве не падає назад, на канапу, намагаючись вислизнути з його обіймів.
ДІАНА: А може, тобі більше до вподоби боротьба, аніж пестощі? Хіба не виявляєш ти себе найбільше у справах, завзято завойовуючи нові ринки, знешкоджуючи конкурентів, весь час мріючи про перемогу? Ти процвітаєш — але нечасто користуєшся своїми багатствами. А що, як те саме відбувається і з коханням? Що, як ти хочеш тільки перемагати — і не більше?
Рішар знову наповнює бокали шампанським.
РІШАР: Це, певно, було б так бридко...
ДІАНА: А може, ти такий і є — бридкий? Може, не варто тобі аж так себе любити?
Приголомшений Рішар обертається і з подивом дивиться на неї. А вона гмикає, щоби приховати схвильованість.
ДІАНА: Я пожартувала! Ти не став би чудовиськом тільки через те, що я не змінилася б і продовжувала б тебе кохати...
РІШАР: А й справді.
Він задоволено зітхає, вимикає музику і простягає Діані бокал.
РІШАР: Тепер усе буде просто.
ДІАНА: Бачу, ти тішишся.
РІШАР: Так.
ДІАНА: Тішишся, бо позбувся кохання?
РІШАР: Авжеж.
ДІАНА (зажурено): То це було щось на кшталт хвороби?
РІШАР (сміється): Ні, я тішуся, бо більше не буде обману. Тепер наші стосунки будуть цілком відвертими. (Із запалом.) Ти дала мені віру! Віру у себе. Віру у тебе. Між нами буде тепер справжня дружба.
При слові «дружба» Діана здригається. Рішар, хоч і помітивши це, замріяно веде далі:
РІШАР: Ми розповідатимемо одне одному все! Ти — про свої нові захоплення, а я — про свої!
ДІАНА: Що, почнеш збирати колекцію?
РІШАР: Сумніваюся, бо через тебе для мене це буде непросто.
ДІАНА: Дякую, це приємно чути.
РІШАР: Та якби я так вирішив, ти допомагала б мені порадами! А я радив би тобі у разі потреби!
І, дивлячись на неї якось дивно, він веде далі:
РІШАР: Хтозна, що може статися?
ДІАНА: Справді, хтозна!