РІШАР: Так, шампанське!
ДІАНА (з-за куліс): Є привід?
РІШАР: Перш ніж піти до ресторану, маємо відсвяткувати!
Він натискає на кнопку — і лунає музика, південноамериканський джаз, і Рішар робить кілька танцювальних па. Він чуттєво, з хуліганською грацією кружляє у танці.
ДІАНА (заходить): Що ми святкуємо?
Вона має просто неперевершений вигляд.
Рішар, не відводячи від неї захопленого погляду, наближається, вигинаючись, і простягає бокал.
РІШАР: Чесність!
Вона вишуканим рухом бере бокал.
РІШАР: Цими бульбашками ми ховаємо нетривалі почуття, що єднали нас.
ДІАНА: За наші ілюзії!
РІШАР: За втрачені ілюзії!
Вони цокаються.
У їхніх взаєминах є щось сухе, силуване.
Зробивши ковток, Діана сідає на бильце фотеля.
ДІАНА: Ти думав колись про це? Як ми житимемо, якщо кохання в одному з нас згасне, а в другому ще іскритиме?..
РІШАР (сміється): О, це буде непросто!..
ДІАНА: Тільки уяви — твоє кохання триватиме довше за моє...
РІШАР: Жах!
ДІАНА: Чи навпаки...
РІШАР (сміється ще гучніше): Трагедія!
ДІАНА: А й справді, трагедія...
Рішар, захопившись музикою, підхоплює Діану і запрошує її до танцю. Вони лише вдають, ніби танцюють, але їхні спільні рухи дають зрозуміти, що кохатися їм було добре і спогад про це ще не залишив їхні тіла.
ДІАНА: А в кому з нас кохання померло швидше?
Рішар мовчки робить кілька па, потім, ніби пірнаючи стрімголов у воду, кидає:
РІШАР: Боюся, що це був би я!
ДІАНА: Он як? Ага! І чому ти так кажеш, цікаво?
РІШАР: З твого боку я не бачив ознак охолодження, однак у собі я їх відчував. Упродовж кількох місяців я почувався винним.
ДІАНА: І як давно це було?
РІШАР: Минулої осені.