ІV. Дякую Тобі за життя, яке спливло так, що я ніколи не зрікався тверезості. Не соромився й запаморочення голови, яке дарує повна свідомість.
V. Я не призивав Твого імені. Не складав Тобі жертв. Не заохочував учнів до культу, адже бачив, що Тобі це досконало байдуже. Славив Тебе в кон’юнкції і диз’юнкції, а також у малому храмі, збудованому із силогізмів.
VI. Отож насамкінець звертаюся до Тебе із проханням, щоби Ти не полишав мене. Щоб я до кінця відчував Твою холодну руку на чолі. І нерухомі очі в моїх очах. І сяйво.
Підходить до вікна.
Сократ вітає дерево за вікном. Тепер ми обоє знаємо: все, що має статися, прийде до нас. «Долі не годиться шукати», — мовив Ти. Слід дозрівати, ростучи вгору, розкидати сім’я і тінь — чекати. Аж коли прийде те, що має прийти, — прийняти це. Хай щоби це було — весняний вітер або сокира.
Моя голова повна сивизни й порядку. Твоя голова повна зеленого шуму. А таки це я від тебе навчився мудрості тривання.
Корінню твоєму вклоняється Сократ.
Завіса.
Трійко хористів грають, як і раніше.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Що чувати?
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Нічого.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Кажуть, от-от розпочнеться.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Що?
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Цього не кажуть.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Дурниці.
Тиша, стукіт костей.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Я чув у місті, що у Спарті назріває революція.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Якщо вони спустять там кров одне одному, може, й війни не буде.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Війни завжди будуть.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Поки народ не візьме владу в свої руки.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Тоді... вбиватимуть ворогів народу. Прибічники демократії четвертуватимуть прибічників царя.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Так-так. Завжди одне й те саме. Ті самі ошуканці нагорі. Ті самі ошукані внизу. Ті самі промови, пам’ятники, в’язниці.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Одне безкінечне свинство.
Тиша, стукіт костей.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: До речі, а що там Сократ?
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Сидить. Завтра страта.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Усе це доволі загадково.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: А я бачу в цьому політичну діяльність. Він узяв у когось золото, щоби скомпрометувати наш вимір справедливості.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Для мене вся ця справа простіша. Сократ є для афінян бентежною людиною, ніхто, власне, не знає, що в ньому сидить. Вони хочуть розтрощити його й побачити, що всередині.
Тиша, стукіт костей.