Заходять двоє вартівників і хлопець із келихом. Сократ випиває. Походжає. За мить зупиняється.
Похитується. Учні беруть його під руки — заносять на лежанку.
ВАРТІВНИК: У тебе вже віднялися ноги, бідаче.
СОКРАТ: Так.
За мить — повільно, кожне слово відокремлено.
Не... забудьте... пожертвувати... півня... Асклепієві.
За мить — гарячково й безладно.
Так, Полосе... справедливість... жертовність... усе життя... Аполлоне, Полосе... пам’ятай... усе життя... чому... немає...
Тиша.
ПЛАТОН: Поки ми знімемо з нього посмертну маску, занотуймо останні слова: «Не забудьте пожертувати півня Асклепієві».[9] Далі вже було белькотіння. Записуймо останні слова, щоби потім не було суперечок.
ПЕРШИЙ УЧЕНЬ: Як ти їх розумієш?
ДРУГИЙ УЧЕНЬ: Просто якась заборгована жертва, яку він несподівано пригадав.
ТРЕТІЙ УЧЕНЬ: Е-е-е, це було би банально.
ЧЕТВЕРТИЙ УЧЕНЬ: Зрештою, він ніколи не хворів.
ПЛАТОН: Я це розумію в переносному значенні, щось на зразок розгорнутої метафори.
ТРЕТІЙ УЧЕНЬ: Розгорнутої метафори?
ПЛАТОН: Так.
Завіса.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Що чувати?
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Комарі дзижчать.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Це вже якесь прокляття.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Малі Еринії.[10]
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Усе тепер здрібніло.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: А також боги з їхніми епідеміями.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: А поза тим ця тиша.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Тиша й малярія.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Малярія означає кінець цивілізації, а тиша докори сумління.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Тепер ні про кого не мовчать, лише про нього.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Про кого?
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Про Сократа.
[9] Останні Сократові слова «Не забудьте пожертвувати півня Асклепієві» справді стали предметом суперечок іще за античної доби і тривають досі. Зокрема їх інтерпретує Фрідріх Ніцше у «Сутінках богів», і саме ця інтерпретація відлунює в «Печері філософів»: Сократ урешті-решт зрікається діалектики на користь поезії. Асклепій — у давньогрецькій міфології бог лікування, син Аполлона і німфи Короніди.
[10] Еринії — у давньогрецькій міфології богині помсти, які охороняють закони суспільства та природи. Зазвичай їх зображають як старих жінок зі зміями замість волосся, собачими головами, чорними тілами, кажанячими крилами й очима, налитими кров’ю. У Есхілових «Евменідах» вони переслідують матеревбивцю Ореста саме під такою личиною. В інтерпретації Сартра це велетенські мухи, яких Герберт своєю чергою трансформує в комарів, що розносять малярію.