— Хуей міг по три місяці не розлучатися в своєму серці з людяністю, натомість в інших її стає лише на день чи місяць.
Доброчинний із Молодших спитав:
— Чи можна залучити Чжун Ю до правління?
Учитель відповів:
— Ю — людина рішуча. Із чим він не впорається на службі?
— А чи можна і Ци залучити до правління?
— Ци — людина з поняттям. І з чим він не впорається по службі?
— А чи можна і Цю залучити до правління?
— Цю багато чого вміє. Із чим він не впорається по службі?
Молодший посилав по Мінь Цзицзяня, щоб поставити його управителем у своєму селищі Бі. Та Мінь Цзицзянь сказав посланцю:
— Ти відмовся за мене ладненько. Якщо знову зватиме, переселюся за річку вень.
Боню хворів. Учитель навідав його і, взявши через вікно за руку, сказав:
— Який жаль! він умирає, така доля. Таку людину й уразила така недуга! Таку людину й уразила така недуга!
Учитель сказав:
— Яка гідна людина Хуей! Живе в убогому провулку, задовольняючись мискою рису і коряком води. Інші не витримують таких труднощів, Хуей не зраджує ці радості. Яка гідна людина Хуей!
Жань Цю сказав:
— Не те щоб мені не подобалася ваша путь, але сил моїх не стає.
Учитель відповів:
— У кому сил не стає, на півдороги кидають. А ти ще не починав іти!
Учитель прохав Цзися:
— Ти будь, як чеснотливий муж, ученим,
Не будь учений, як мала людина.
Коли Цзию став управителем Учена, Учитель у нього спитав:
— То як, чи знайшов там кого-небудь собі?
Цзию відповів:
— Знайшов Таньтай Меміна. Він не йде манівцями і з’являється в моєму домі лише в справах служби.
Учитель сказав:
— Мен Чжифань був скромним. Під час утечі перебував в ар’єргарді, але перед в’їздом у місто хльоснув свого коня і мовив: «Я не посмів би їхати позаду, та кінь не йшов уперед».
Учитель сказав:
— У наш вік навряд чи уникнеш біди, якщо ти гарний, як сунський Чжао, а красномовства жерця Чжу То не маєш.