— Усе скінчено! Я не зустрічав ще того, хто може засудити себе самого в душі, коли бачить, що помилився!
Учитель сказав:
— У будь-якому селищі на десять хатин завжди знайдуться люди, що не поступляться мені в чесності й щирості, але поступляться в схильності до науки.
Глава 6. Ось Юн...
Учитель сказав:
— Ось Юн, його можна поставити обличчям на південь.
Чжунгун спитав про вчителя Шовковицю Старшого.
Учитель відповів:
— Його можна: у ньому є невимушеність.
Чжунгун знову спитав:
— Хіба не можна, правлячи народом, діяти невимушено, але бути при цьому вкрай шанобливим? Чи не проявляє надмірну невимушеність той, хто тримається невимушено і невимушено діє?
— Юн правильно каже, — відповів Учитель.
Князь Скорботної Пам’яті спитав Учителя про те, хто з його учнів любить навчатись, і той відповів:
— Був Ян Хуей, він любив навчатись, не зганяв ні на кому свого гніву, не повторювавсь помилок. На жаль, його життя було коротким, він умер. Тепер таких уже нема. Не чути, щоб хто-небудь любив навчатись.
Цзихуа було послано до Ци. Учитель Жань прийшов прохати для його матері зерна.
Учитель відповів:
— Відсипай їй великою мірою.
Той знову попросив:
— Прошу додати.
— Відсип удвічі більше, — було за відповідь.
Учитель Жань відсипав більше в сотню з верхом разів.
Учитель сказав:
— Чи, від’їжджаючи до циської землі, їхав на ситих конях, одягнений у халат. Я чув, чеснотливий муж допомагає людям не тоді, коли вони багаті, а коли бідні.
Коли Юань Си став управителем дому Вчителя, Учитель дав йому дев’ять сотень мір зерна. Юань Си відмовився.
Учитель сказав:
— Не відмовляйся, краще допоможи сусідам, землякам.
Учитель висловився про Чжунгуна:
— Нехай би навіть люди не бажали, хіба відкинуть гори і потоки бичка з орної череди з рогами рівними й рудою шерстю?
Учитель сказав: