Одна із хот, що звалась Рата,
Одару сина привела.
Спокін радуниця — всім свято,
Та ця, о Дано! Над усі!
Семи півням начілля стято,
Весь рід скупав Одар в росі.
Аби міцна росла дитина,
Богів молили ночі й дні,
Дарниці вішали над тином,
З лубка й кори — святі півні;
Калину в луці посадили,
Над коловротом — явори…
Вже через рік маля ходило,
На другий — вміло говорить.
Втішавсь Одар… Як був без діла,
В курінь свій брав, цяцьки ладнав:
І лук, і дзигу, й пуку[57], й стріли…
Ріс син — росла й печаль одна:
Чогось він страх наводив зчаста,
Свій буйний норов виявляв!
Чи загніздилось в нім нещастя,
Якого батько й не в'являв?
У чеснім роді, в зими й весни
Хлоп'я було немов чуже:
Усе в забавах не ровесних,
А навіть старших било вже!
Чогось-то звичаям — з коли ще! —
Він став іти наперекір:
То в полюванні враз засвище,
То від черід втече за бір;
[57] Пука-пукалка Дитяча забавка.