В звичаях несучи скрижалі поколінь,
Вони ж бо — нашого життя ясні причали,
І Слова тло, і суть дали нам, як заклин.
Належно, як святих, узявши їх у пам'ять,
Із темряви століть, з часів, що зникли в млі,
Тим словом пом'янім, що вже й віки не сплямлять
По всій нам лишеній окровленій землі.
І станьмо гідними — з нас кожний в цьому світі —
І їх, і їх земель, ощедрених дарах!
І лютих ворогів сліпій несамовиті
Не даймо осквернить священний їхній прах!..