Ураз схопив, як в кліщі, хватько,
В очах зрябіло… Чий то хлип?
Ледь роздививсь крізь сльози батька.
Завмерла челядь… Бож, як сніп,
Упав, цілує батьку ноги,
Та крик: “Зведись!” — його підняв.
— Всечесні чада, праві боги! —
Волав Одар, — Такого дня
Щоб менший старшому образу
В роду вчинив у нас чи зло,
Як світ стоїть, не знано й разу!
Як світить Коло, не було!
І ось цей хижий звір і бука —
Це Смиргло[62] ввів його у гріх! —
Підняв на брата чорну руку,
На брата — старшого з усіх!
Тож, челядь, думайте, як треба,
Яку вчинити кару слід,
Щоб нам не прогнівити неба
І не накликать гірших бід!
Хто хоче помсту учинити? —
Звернувсь Одар. — Почне хто суд? —
В круг вийшов Рам, за ним Добрита,
Усвят і Плат, а вслід їм — Гуд.
— Вдесную станьте! — указав їм.
— А хто із Божем наодин
В суд стане за звичаєм давнім? —
В круг вийшли Гаст, Відрад і Мин.
— Тепер хто Божеві за брата
В Богів і Роду скупить мир? —
[62] Смиргло-Смиргл Злобог у вигляді вовка.