Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Максим уважно на нього подивився.

— А нехай тобі грець, — сказав тихо і якось жалібно. — Я тебе все-таки переоцінив. Ти так хоробро тримався, що я… — він махнув рукою. — A-а, що ж… Іди собі, йди й не потикайся мені на очі, Земля велика…

Він ще раз гірко хитнув круглою головою і взяв зі стола телефон.

— Викликаю тобі таксі. Водієві заплатять перерахунком. Котися під три чорти.

«Вигідна пропозиція від нашого банку». «Неправда».

«Революція у світі сантехніки». «Неправда».

Це не був голос, що лунає всередині. Це було відчуття. Тепло, холодно, кисло, солодко. Правда або неправда. Відчуття. Поза символами й словами. Врешті-решт Арсен замружився й перестав дивитися на рекламні щити та розтяжки.

Водій поїхав, не взявши ні копійки. Арсен постояв коло під’їзду. Подивився на годинник; щойно минула шоста. Вечір.

Він зайшов у під’їзд, приглядаючись до деталей. Інший відтінок дерматину на чужих дверях, інша форма дзвінка можуть означати, що ти тут більше не живеш — це чужа реальність, а ти тут бур’ян, тимчасовий файл, який видалять при найближчому перезавантаженні. Оця чорнильна пляма на стіні ліфта — вона тут раніше була чи ні?!

Замки на його дверях були ригельні. Він намацав у кишені ключа. Потім подзвонив. Почався відлік секунд: десять, дев’ять, вісім… Нічого не відбувалося. Знову: десять, дев’ять, вісім…

— Чого ти дзвониш? — голос у мами був незадоволений. — У тебе ж є ключ!

Вона відімкнула двері й одразу вислизнула у вітальню, де на журнальному столику стояв ноутбук. Вона сіла схилившись, довгі пасма звісилися їй на лоба; крізь щілину незачинених дверей Арсен бачив, як вона бігає пальцями по клавіатурі, і лице в неї натхненно-заклопотане.

— Мамо, ти в блоґах?

— Ох, не заважай, будь ласка.

— Що ти робиш?

— Треба підняти в топ «Яндексу»… Слухай, ну не стій над душею! Я закінчу — тоді розповім.

Арсен пройшов на кухню і взяв газету, першу-ліпшу, що лежала на столі. Прочитав невідривно дві великі замітки, але тільки двічі почув сигнал «неправда». Проти очікування, журналісти не брешуть? Арсен узявся перечитувати й незабаром зрозумів, що статті виткані з фраз, які окремо не є неправдою, вони взагалі не містять інформації. А загалом… Цікаво, чи можна в настройках цієї функції змінювати масштаб? Оцінювати не фразу, а текст цілком?

Він знайшов у аптечці цитрамон, проковтнув, запивши водою з пляшки, і тільки тоді побачив, що не зняв вуличних туфель. Зараз мама як побачить, ото лаятиметься…

Ні, не лаятиметься. Вона вже бачила, що він у брудних туфлях у кімнаті, проте не надала цьому значення. Дивилась — і не помітила.

Він пройшов у свою кімнату, сів на тахту, але не роззувався — просто сидів, опустивши руки. Таблетка не діяла — голова боліла, як і раніше. На книжкових полицях лежала пилюка. Комп’ютер стояв на звичному місці, одімкнений од усіх мереж, тихий і чорний.

Без дзвінка відчинилися двері. Прийшов тато — майже сьома година, але ж сьогодні п’ятниця. Втім, йому траплялося сидіти на роботі й у вихідні, і у свята, і до пізньої ночі — особливо напередодні великих звітів…

— Привіт! — почув Арсен його радісний, ясний голос. Він звертався до мами. — Я на хвилинку, тільки чаю вип’ю та сорочку перевдягну. Уявляєш, призначили нараду в шефа на сьогодні!

«Неправда».

Арсен здригнувся.

— У п’ятницю, робити їм нічого, — мама так і не встала з-за стола у вітальні.

— Шеф завтра у відрядження летить…

«Неправда».

Як одімкнути цю штуку, подумав Арсен. Як вимкнути цю гидоту, чому я цього раніше не зробив, був же час! Сидів, страждав, газети читав…

Тато пішов на кухню, через хвилину мама покинула свій комп’ютер і приєдналася до нього. Вони про щось балакали досить жваво, до Арсена долинали окремі мамині слова: «…Змовилися, спеціально знижують рейтинг, приходять і голосують, ставлять їм нуль… Я знаю цю дівку, її на трьох ресурсах забанили…»

Арсен нарешті стяг туфлі, зняв шкарпетки, поворушив білими скоцюрбленими пальцями ніг. У Піноккіо — не Буратіно — видовжується ніс щоразу, як той бреше. От що мені нагадують ці вбудовані функції — чари, звичайні чари, наче в казці…