— Арсене! — вона засміялася. — Ну добре. Мені якраз робити нічого. Ми машину чекаємо.
— І Толік?
— Це тебе напружує?
— Ні. Звідки в тебе таке гарне татуювання?
— З салону, дурнику. Стиль такий.
«Неправда».
— Ти знала Максима раніше?
— Так, іноді зустрічалися.
«Правда».
— Як ти до мене ставишся?
— Ні, ти точно напився. Як я можу до тебе ставитися? Як до сина — рано, як до брата — нерозумно, як мужчина ти мене не цікавиш — молодий дуже. Ясно?
«Правда». Арсен зціпив зуби.
— Виходить, я тобі байдужний?
— Так.
«Неправда».
— Ти справді хочеш одержати в Максима роботу? Ти добре його знаєш? Ти знаєш, хто він такий насправді?
— У якому сенсі? — Анін голос раптом утратив теплоту. Арсен розгубився.
— Ти знаєш, хто він?
Пауза.
— Аню? Ти мене чуєш?
— Прекрасно чую.
«Правда».
— Навіщо ти прийшла на тренінг до Максима? Чому ти досі від нього не пішла?
— Вибач, — сказала вона рвучко. — Машина приїхала. Мене кличуть. Бай-бай.
І вимкнула зв’язок.
Можна привести коня на водопій, але не можна змусити його пити. Можна запитувати, але як змусити відповідати? Кати вміють, шантажисти вміють, Арсена не вабила поки що ні кар’єра ката, ні шантажиста.
Він подивився на порожній балкон. Понеділок. У цей час у батька зазвичай перерва…
Онімілими пальцями він вибрав у «Контактах» номер.
— Тату?
— Арсен? Привіт, щось сталося?